Сторінка
1

Дерев’яна архітектура Коломиї та Коломийщини

ВСТУП

Українська архітектура подолала багато труднощів на шляху свого розвитку. В житті нашої країни було кілька історичних періодів кожен з яких мав свої особливості, що істотно впливали на творчу спрямованість архітектури. Характерною рисою в розвитку української архітектури є широке використання синтезу мистецтв.

Архітектура спадщина нашої Батьківщини багата і різноманітна. Нестримно спливають століття. У вогні пожеж і запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старий виростали нові міста і села. Чим більша від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя і інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки пам’ятки архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу.

Архітектура – галузь людської діяльності, що характеризує рівень розвитку продуктивних сил, характер виробничих відносин, архітектура може дати уявлення про особливості культури, художні смаки та естетичні ідеали суспільства.

Пам’ятки архітектури, залишені нам творцями минулих епох, становлять вагому частину багатої культурної спадщини України. Вони свідки життя народу і розвитку його національної культури, відіграють важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму і відданості своїй землі.

Творіння архітектури – це частина матеріального середовища, в якому живе і працює людина. Архітектурні споруди завжди мали вплив на умови праці та відпочинку людей. Залежно від соціально-політичних умов рівня будівельної техніки, наявності будівельних матеріалів, природнокліматичних факторів народні майстри зводили різноманітні за функціональним призначенням будівлі та споруди. Зодчі як камертони першими відчували зміни в суспільстві, найповніше відбивали його запити і культуру.

Кожна доба, кожне покоління по-своєму оцінює історико-архітектурну спадщину, знаходячи відповіді саме на ті питання, які постають перед суспільством, відкриваючи в ньому нові грані, ще не пізнані та належно не оцінені. Характерно, що з розширенням, досліджень пам’яток архітектури, урахуванням їх регіональних особливостей, стильових характеристик та інших факторів усе чіткіше вирізняються риси архітектури українського народу як однієї з важливих частин його культури. Пам’ятки історії й архітектури України – це невід’ємна частина світової культури.

Пам’ятки архітектури України зазнали значних втрат у довоєнні роки. Замки, монастирі підривали, розбирали. Близько 90% церков, костьолів були зруйновані.

Охорона пам’яток історії та культури на Україні стали однією з актуальних проблем сьогодення. Необхідність відродження національної культури, реставрації пам’яток архітектури ще гостріше постала після проголошення суверенітету України 1 грудня 1991 р.

ДЕРЕВ’ЯНА АРХІТЕКТУРА ПОКУТТЯ

Покуття охоплює Коломийський, Снятинський, Городенківський і трошки Косовського району.

Цим краєм почали цікавитися дослідники ще наприкінці ХVІІ – поч. ХІХ ст. Сюди подорожують не лише географи, етнографи, а й письменники, поети, художники, лінгвісти, композитори. Покуття – батьківщина видатних людей. Тут черпали натхнення для творчості Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Володимир Гнатюк, Василь Стефаник, Філарет Колесса, Гнат Хоткевич.

На Пруті, яке має цікаву і захоплюючу історію виникла і розвивається така специфічна форма класової боротьби селян, як карпатське опришківство, тут прославили себе легендарний народний месник Олекса Довбуш, Василь Баюрак, Іван Бойчук.

Матеріали про історію Покуття зводяться до своєрідних хронологічних записів. Деякі свої розвідки присвятив Покуттю польський дворянський літературознавець, фольклорист Вуйціцький.

У 50-х р. ХІХ ст. появляються дослідження, де порушуються питання, пов’язані з історією Покуття. Якщо в невеличких розвідках краєзнавців В.Поля і К.Відмана йдеться про гуцулів лише в загальному етнографічному плані, то в праці польського історика, відомого археографа А.Бельовського “Покуття” зустрічаємо цінні історичні факти про ці землі, зокрема про опришківський рух. З фактологічного боку його дослідження цінне тим, що автор, знавець архівів, увів у науковий обіг значну частину документального матеріалу. Йому вдалося вперше виявити важливі історичні джерела про рух опришків, початку й середини ХVІІІ ст. – так звані чорні книги Станіславського міського суду. Саме на основі цих актів Бельовський і написав свою розвідну “Покуття”.

У інших тогочасних розвідках автори здебільшого досліджують етнографію Покуття. В подорожніх листах російського вченого В.Кельсієва втор описує покутську територію.

Цінним джерелом історії та етнографії Покуття є мемуари польського фольклориста Ю.Туринського, в яких він відобразив свої спостереження від подорожі по Покуття у 80-х р.

Серед досліджень Покуття другої половини ХІХ ст слід відзначити монографію польського прогресивного етнографа О. Кольберга, написану н основі зібраних ним у 60-70 р. етнографічних матеріалів.

Значний вклад у дослідження Покуття зробив відомий український письменник і вчений, один з перших галицьких просвітителів, член “Руської Трійці” Іван Вагилевич.

У 1957 р. у с. Заболотеві (Снятинський район) виявлено цікаву письмову пам’ятку. На церковному літургійні на дерев’яній дошці розміром 65х34 см наклеєно папір, де поміщена хроніка. Цей своєрідний літопис названо – “Пам’ятник списаний ієреєм Петром Ступницьким парохом в Брус турах”.

Отже, згадані та інші документи, незважаючи на тенденційний характер, дають можливість простежити за соціально-економічним, культурним життям Покутянів.