Сторінка
1

Комунікативно-прагматичні передумови формування пояснювально-ототожнювального відношення в структурі синтаксичних конструкцій

Семантико-синтаксичне пояснювально-ототожнювальне відношення знаходить своє вираження в специфічних синтаксичних конструкціях мови на зразок: Прикметний факт – багато подорожує, багато перекладає . Тобто намагається втекти від самого себе (Р. Мовчан); Через усвідомлення національного характеру українського народу вони (романтики – С.Г.) йшли до осмислення всеслов’янських завдань, тобто підходили до розуміння загального за допомогою часткового, національного як складової частини інтернаціонального (Т. Комаринець). Під пояснювально-ототожнювальною конструкцією в статті розуміються структури, які складаються з двох компонентів – пояснюваного й пояснювального – й організовані відповідно до закономірностей будови таких синтаксичних одиниць, як словосполучення, речення й текст, наприклад: Уявляєш, я спав у якомусь автомобілі, тобто в багажнику, а потім мене з нього викинули (Ю. Андрухович); Я не вірила в Бога . тобто колись вірила (В. Підмогильний); Саме на цей Ірпінь припадає створення сленгу. .Сама ситуація спонукала до чогось подібного . Потреба вироблення чогось уніфікованого постала досить гостро, щоправда для більшості неусвідомлено. Досить швидко почали приживатися найприкольніші вирази. Тобто сама громадськість підсвідомо уніфікувала свою мову, без засідань комісій, друку словників та інших формальностей, які зараз так полюбляють (Ю. Нога). Ці одиниці в мовній системі демонструють можливості вираження пояснювально-ототожнювальне відношення на різних рівнях, відрізняючись характером компонентів, які їх структурують: слова, речення, відрізки тексту в різноманітних поєднаннях. Варто зазначити, що пояснювально-ототожнювальні речення вживаються і як елементарні структури (пояснюване й пояснювальне), і в межах ускладнених конструкцій складного речення, наприклад: Він все не йшов додому, тобто не мав куди йти (М. Розумний); Нормальне використання мови людиною – це передусім уміння говорити і писати, тобто створювати, породжувати нові тексти (Ф. Бацевич); .кмітливий віслюк бажав погодити жінці, а на те мався лише один спосіб: порівнятися з чоловіком, тобто примусити чоловіка наздогнати їх або ж приставати самому так хитро й непомітно (П. Загребельний).

Актуальність досліджень пояснювально-ототожнювальних конструкцій визначається тим, що сучасне розуміння дихотомічної природи мови – як граматичної системи, яка водночас є й засобом комунікації, – окреслює нові перспективи у вивченні пояснення, зокрема пояснювально-ототожнювального значення, адже дослідники наголошують на тісному взаємозв’язку цього мовного явища з мовленням (Н.В. Кірпічникова, М.В. Ляпон, Е.Ф. Морозова).

Метою статті є з’ясування комунікативно-прагматичних передумов формування пояснення, різновидом якого є пояснювально-ототожнювальне значення, що передусім передбачає аналіз конструкцій зі сполучником тобто. Річ у тім, що саме в конструкціях із цим сполучником виражається власне-пояснення, в основі якого лежить тотожність, на відміну від інших структур, які формують супутні ядерному відношення уточнення, узагальнення, включення. Ядерні пояснювальні конструкції отримали назву пояснювально-ототожнювальних. Сполучник тобто в їх складі є найменш диференційованим за своїм значенням, отже, найбільш відповідає сутності власне-пояснення. Аналіз конструкцій зі сполучником тобто дозволяє з’ясувати сутнісні риси відношення пояснення в його типовому вияві як пояснювально-ототожнювального відношення між частинами складної синтаксичної конструкції. Такий аналіз забезпечить, у свою чергу, ґрунтовний опис семантичної специфіки інших різновидів пояснювальних конструкцій.

Можливість формування двох або більше пропозицій, які стосуються одного диктума, явище закономірне для мисленнєвої діяльності людини. Мова має в своєму арсеналі значну кількість засобів різних рівнів для того, щоб мовець міг із їх допомогою віднайти й зреалізувати своє бачення світу, тобто шляхом пошуку змоделювати картину світу згідно зі своїм баченням тієї чи іншої ситуації.

Домінуюча на сьогодні думка, про те, що мовлення є ширшим поняттям, ніж мова [5, 12-20], і що саме воно (мовлення) має бути об’єктом більш уважного осмислення лінгвістів, має під собою підстави. Це твердження набуває особливої актуальності в контексті осмислення пояснювальних конструкцій. Їх природа, яка ґрунтується на позначенні різними словами того самого явища, не узгоджується із законом економії мовних засобів, тяжінням до конденсації думки в мінімумі мовних засобів. Наведені міркування, а також урахування факту комунікативної детермінованості пояснення дає змогу стверджувати, що сферою народження пояснювальних конструкцій є мовлення як процес, характерними рисами якого є спонтанність, непідготовленість, пошук.

Своєю появою синтаксичні пояснювальні конструкції мають завдячувати саме специфічним рисам мовлення як живої реалізації потреби людини до висловлення себе, до комунікації з іншими за допомогою мовних засобів, але в такий спосіб, щоб процес спілкування був оптимальним шляхом до порозуміння. Виразно це засвідчує такий мовленнєвий контекст:

Майор Підсікайло подивився в той бік, де під осінніми вітрами нуртували дніпрові хвилі, й грізно нахмурився. Дощ періщив його під вітром, та не про дощ думав командир батальйону.

– Чого ж нам побажати цієї ночі й що заповісти нашим нащадкам, якщо, виходячи з усіх даних, чимало з нас зачепить, так би мовити, снарядом, або накриє хвиля? Заповімо їм, браття . – Підсікайло ще раз глянув на кручі київських висот. – Тобто, я хочу сказати, що коли наш час настав, значить, заповімо їм безсмертя!

Батальйон. Смерть фашистським загарбникам!

Підсікайло. Значить, пояснюю: перед нами не просто той берег Дніпра. Перед нами, так би мовити, той берег долі. Все! (О. Довженко). У цьому прикладі мовцем використовується пояснювальна частина як засіб більш глибокого емоційного впливу на слухачів та їхні переконання. Мовець відмовляється від початкового висловлення, у якому можлива смерть бійців покладена на об’єктивні чинники (снаряди, хвилі), і вживає абстрактне поняття часу, з яким співвідносить ті сили, що не належать цьому світу (смерть). За рахунок цього побажання безсмертя нащадкам цілком вписується в загальну тональність пояснювальної частини. Використання пояснювальної конструкції у цьому випадку визначене такими факторами: ситуацією спілкування (перед боєм), предметом мовлення (про високі матерії (життя і смерть)), інтенцією мовця (переконати бійців у недаремності їхніх жертв), наявністю конкретних слухачів (яким причини смерті й так відомі, натомість їм потрібні зовсім інші аргументи для переконання).