Сторінка
2

Жінка в романтичному ореолі в новелістиці Олеся Гончара

Естетика, моральний імператив подібного синтетичного зображення воднораз має життєву конкретику. Все побачене і пережите митець художнього слова зберіг в своїй пам’яті. Найвиразніше про це розповідається з такою довірливістю і щирістю в “Катарсисі”: “Наші дівчата заслуговують найвищої похвали від майбутніх істориків цієї війни.

Я зустрічав їх на фронтах, у госпіталях, і мене вражала їхня мужність і пристрасна відданість ідеї, відданість, якої не мають багато хто з мужчин. . .

.А потім я бачив їх у лагерях, у Холодногорській тюрмі. Вони, бідні, сиділи окремо, а ходили до нашого котла за баландою. Ми були обдерті й брудні, а вони й там тримали себе в чистоті й аккуратності і навіть іноді було чути їхній сміх і пісню. Але то було дуже сумно” [2, 27 – 28].

“Катарсис” засвідчує, що там, на кривавих дорогах війни, в ранах, контузіях, атаках і смертельних боях сформувався відповідний ідеал жінки, і його ніколи не зрадив митець. “ .Люся, моя первая настоящая Любов . Она осталась с золотым сердцем, высокими идеалами, умная, честная, дай, Боже, ей, маленькой моей девочке, настоящего счастья в жизни” [2, 41].

Там, між тисячами смертей, письменник зрозумів (і це втілено в образі Шури Ясногорської!): “Легче. “Когда пишу тебе, я как-будто разговариваю с Родиной. Я вижу ее ближе. Физически слышу ответы. Твои или Родины. Не разберу. Не стараюсь разграничить. Ты в ней, она в тебе” [2, 77 – 78].

У “Катарсисі” знаходимо мотив до новели “Модри Камень”. Ім¢я цієї першої жінки, що викликала незвичайні почуття – Юлія… “Когда она плакала, мне тоже хотелось плакать” [2, 95].

З іменем Юлії зв¢язаний асоціативний спогад про небовий ключ – першу європейську квітку, що розквітла в зраненім серці О.Гончара:

“– Небовый ключ.

Синий, нежный с тонким запахом.

Повторилась еще раз краткая весна моей жизни. Яркая, горячая, незабываемая… А думы все там, там… Целиком в плену буколистических настроений, вижу Юлию, ее белую грудь, слышу ее нежный голос, пью, рыдая, слезы с ее глаз… ” [2, 95 – 96].

У кожнім рядку-спогаді відчувається новелістична канва майбутньої новели. Але це ще не відшліфовані лаконічні сторінки новели “Модри Камень”. Це лише настрій екзальтований, ліричний сплеск майбутнього твору з екзотикою небового ключа. За образом жінки – зелена вічна краса: “Словакия, Словакия! Зеленая Гринава, легкие воздушные пейзажи и солнечные волны, и высочайшее небо, и чувство простора и красоты земной! Не забыть вас, не забыть. Среди угрюмых черных колеров войны – тот край, те дни и та женщина – единственная светлая поляна как солнечный привал среди черных туч, сквозь который спускаются тугие лучи солнца” [2, 98].

Вочевидь цей спогад навіяв і визначив і відповідну сповідальну форму внутрішнього монологу, розмови з Терезою… “За мить щастя”, “Співачка” та інші новели і образи в них вказують на їх локальну прив¢язку, про пережите, що в новелістичній лабораторії відгранилось у відповідні художньо довершені форми. Жінка в інтерпретації О.Гончара зображена в романтичнім ореолі, в німбі святості і краси, який водночас є сутністю всієї творчості Олеся Гончара.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.

2. Гончар О.Т. Катарсис. – К.: Укр. Світ, 2000. – 136 с.