Сторінка
3

Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні

Прикро, але прогресивні соціалісти тут далеко не єдині. Адже діють у нас у напрямку офіційного двуязичія симоненківці і свистуновці, костусевці і васильєвці, медведчуківці і януковичівці – і кого тільки в нас немає з-поміж тих, хто ставить за свою мету знеукраїнізувати Україну, знешкодити, заморозити наявні в ній усе ще лише паростки її повносилого мовного утвердження.

Я вжив слово – заморозити, тож асоціативне як тут не згадати дії на мовному поприщі всіма знаного О.Мороза, як і дії соціалістичної партії. Про мовний законопроект цього політика була в мене кілька місяців тому в "ЛУ" окрема стаття, тому до цього документа не повертатимусь. Але ось що кілька тижнів тому мене у черговий раз вразило: О.Мороз походив мовною картою, поїхавши (звичайно, у вже передвиборну поїздку) до Криму. Мовляв, чули всі по радіо, треба на основі наявних у Верховній Раді мовних законопроектів (їх до півтора десятка) розробити один (як він назвав – базовий) і прийняти його "найшвидше", вже на нинішній сесії.

Біда, як на мене, з такою пропозицією, адже, як відомо, за винятком одного-двох (П.Мовчана та І.Юхновського), усі згадані законопроекти якраз і передбачають офіційне двуязичіє, що зовсім реально та неминуче й означало б витіснення української мови як мови титульної нації навіть з тих досить ще нетривких позицій, які вона сьогодні займає.

Однак, чого тут дивуватись, якщо відомо: офіційна двомовність, як одне із завдань соціалістів, якраз і передбачена програмою їхньої партії. Але те, що для того, щоб походити мовною картою, лідер цієї партії поїхав на цей раз до Криму, – це, як на мене, все-таки дивина. Чому? Тому, що де-де, а в Криму ходити цією картою ну просто величезний, непрощенний гріх. Навіть за ситуації, коли ця козирна карта потрібна виключно для входження у довіру до кримських виборців, виключно для того, щоб схилити якусь частину виборців до голосування за представлену картярем політичну силу.

Принагідне згадаю деякі власні враження від Криму, де я недавно побував на п'ятому міжнародному симпозіумі (Україна – Туреччина – Польща) з питань ролі науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі (головним організатором симпозіуму, основна частина якого відбулась у Севастополі, був професор Тимофій Рибак з Тернополя). Як я переконався і цього разу, й літньої пори, коли виїздив до Ялти, живуть у Криму цілком добропорядні та доброзичливі, мислячі громадяни, які твою українську мову нормально сприймають та цілком розуміють (немало хто й сам намагається перейти на неї, шкода, що цього не спостеріг спікер парламенту В.Литвин, котрий, поїхавши кілька тижнів тому на цей півострів, заговорив там, як і О.Мороз, украй кепською за своїми якостями російською мовою, що додатково увиразнило комплекс малоросійства в обох цих діячів), і щось розказати-підказати завжди готові.

Але це – звичайні, прості громадяни, а не політики, скоріш політикани. О, політикани! Хтось може собі уявити, щоб на шляхах Російської Федерації раптом зарясніли передвиборні бігборди та інша агітпродукція з написом на взірець "З нами Бог і Україна!"? Що то за скандал зчинився б! І на щонайвищому рівні ми почули б крик про український фашизм!

А що ж у нас? О, в нас усе тихо-тихо. Обвішаний увесь Крим, ба, навіть Київ, як і шляхи багатьох областей України, бігбордами із закликом: "С нами Бог и Россия!" і – анічичирк. Чому анічичирк? А тому, слід вважати, що це ми, українці, дотримуємося . "розважливості" та "виваженості" (якості, що мають значну цінність, якщо їх позначати без лапок, але в лапках – то величезне зло), дотримуємося . демократії, адже це для декого з нас, мабуть, просто мазохістська насолода – спостерігати, як твою державу принижують, кусають чи й відгризають від неї – від її гідності та честі – бодай по трішечки, бодай по шматку.

І знову ж таки – дива та й дива. Адже на всіх цих бігбордах поряд із назвою партії, яка їх навстановлювала, "Союз", зображений ще і лідер цієї партії Костусєв, що є, як відомо, державним високопосадовцем – головою Антимонопольного Комітету України. Саме це і є дивина: бо виходить, що частка цієї держави і виступає за отой "Союз", наполегливо домагається усе того ж двуязичія. Як резонно хтось висловився, звернене до українських виборців гасло: "С нами Бог и Россия!" містить у собі стільки ж глузду, як і гасла, скажімо, "З нами Бог і Фінляндія!" або "З нами Бог і Японія!", якими якийсь пройдисвіт приваблював би російський електорат відповідно в Карелії чи на Курилах .

Або ось іще дещо з моїх свіжих кримських вражень. Сьогодні в Криму 645 шкіл, з яких 626 – російські, 14 – кримськотатарські і лише 5 – українські. Тобто, взявши до уваги, що в Криму десь 600 тисяч українців, на 125 тисяч наших одноплеменців випадає одним-одна українська школа, а російських шкіл – у 125 разів більше, тобто – на ось цьому тлі – українських, вважай, нема.

Однак, усі ми пам'ятаємо, що зчинилося у селищі Комсомольському біля Сімферополя напередодні 1 вересня ц. р., коли об'єднані сили українофобів так і не дозволили відкрити тут ще одну повноцінну українську школу-гімназію (її відкрили як двомовну). Згадаймо деякі гасла: "Нет украинизации школ!", "Купим пану Матвиенко на Киев обратный билет!" (таки купили!). А "грачовці" вустами самого Грача, лідера кримських комуністів, волали найдужче: "Идет ползучая украинизация!" І зважмо: усе це за ситуації, коли в оті наявні в Криму п'ять українських шкіл приймають дітей за конкурсом – десь три особи на одне місце. У Ялті, де у приміщенні на 180 учнів у тісноті вчаться аж 350, бо обіцяна В.Ющенком, тоді ще прем'єром, нова будівля української школи тут і досі не з'явилася.