Сторінка
4

Роль стереотипів у національній самоідентифікації українців

Із психологічної точки зору істинність патріотизму чи націоналізму визначає тип народної тотожності. Патріотизм ідентифікується зі своєю батьківщиною, є найвищою моральною цінністю. Важливу роль відіграють причини, через які особа ототожнює себе із цією державою і народом. Загалом існують два види самоідентифікації – "відкрита" або "закрита". "Відкрита" народна тотожність спирається на психологічні й суспільні зв'язки зі своїми співвітчизниками. Така тотожність є патріотичною. В основі патріотизму лежать спільні цінності і правила для всіх груп, також і для народних меншин. Патріотизм вимагає дбання про добро свого народу і батьківщини, але одночасно дає право для розвитку інших народів і їх незалежності. Кожна народна чи релігійна меншина повинна мати однакові права для освіти, кар'єри, зберігання своєї традиції та мови.

Патріотизм включає також відповідальність за свою державу, підвищення рівня своєї освіти, розвиток господарства, удосконалення демократичної системи, турботу про чесність на роботі, шанування спільного добра, відповідальність за те, які люди керуватимуть державою.

Патріотизм є елементом культури і вказує на норму поведінки, у випадку небезпеки для держави, закликає до її захисту. Патріотизм передбачає для кожного громадянина (незалежно від його національності, походження, ставлення до релігії) рівні права. Подібно до того, як любов до своєї сім'ї не заперечує любові до інших ближніх, любов до своєї батьківщини не заперечує любові до інших народів, а навіть зміцнює її. Україна, український народ є частиною ширшої європейської і світової спільноти. Дбаючи про добробут свого народу і захищаючи його незалежність і тотожність, ми збільшуємо різноманітність універсальних цінностей (Хлєвінський, 1994) [20]. Патріотизм це також солідарність з іншими народами, особливо з тими, які знаходяться у небезпеці. Любов до свого краю не заперечує належність до багатьох різних релігійних і громадських організацій, товариств. Людина має також право мати дві батьківщини – свого походження (народження) і проживання.

Тотожність зі своїм народом показує, що крім великої батьківщини, існує і "мала" вітчизна – регіон, місто, родинний дім. Для багатьох українців вітчизна асоціюється з уявами, емоціями, ностальгією за місцем народження, за тим, де пройшло дитинство або за місцем проживання.

Противагою "відкритій" тотожності є тотожність "закрита". Це націоналізм. Він проявляється у переконанні, що мій народ є найкращим, найбільш вартісним, що інші особи не мають права бути його членами. Патріотизм і націоналізм – це рідні брати, які нагадують біблійних Каїна та Авеля. Між ними є така різниця, як між демократією і диктатурою, яка вимагає підпорядкування, виключності і не сприймає аргументів іншої сторони. У такій формі народної тотожності існують елементи расизму: мій народ найкращий, а всіх, які не мають "спільної крові" слід виключити зі своєї культури, наприклад євреїв, циганів, румун, німців, поляків ., бо вони є загрозою для мого народу і культури. У такій спосіб ділять українців на "справжніх" і "несправжніх". Такій поділ веде до створення "позитивних" стереотипів своєї групи і "негативних" стереотипів чужих. У крайній формі націоналізм вимагає уніфікації – до однієї мови, релігії, традиції. Напевно, причиною націоналізму є культурні чинники, тобто переказування з покоління у покоління стереотипів і упереджень (Хлєвінский, 1992 [21], Курч, 1994 [22]).

Активними носіями народних стереотипів є мас-медіа, авторитетні особи, шкільна програма історії, навіть література і щоденні анекдоти. Якщо "інші" трактуються як загроза, тоді це є підставою для відповідної ідеології і творення стереотипів, які можуть виправдати нищення розвитку слабших, менш чисельних груп.

Що слід робити, щоб на створення зрілої, народної тотожності не впливали стереотипи й упередження, які можуть у майбутньому призвести до міжнародних конфліктів? Необхідною є зміна себе самого, збільшення своєї історичної і народної свідомості. Кожна особа повинна вміти відповісти собі на питання: ким я є? Чому я народився саме тут? Чому я є відповідальний за цей шматочок землі біля Дніпра? Чому тут є наше місце і тільки тут ми є в себе?

Література:

1. Smith A.D. (1992). National Identity and the Idea of European Unity, International Affairs, 68, 1, s. 60.

2. Berting J., Vilaain – Gandossi Ch. (1995). Rola i znaczenie stereotypów narodowych w stosunkach narodowych: podejście intedyscyplinarne. W: T. Walas (red.). Narody i stereotypy. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury.

3. Macrae C.N., Stangor, Ch., Hewstone M. (1999). Stereotypy i uprzedzenia. Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne.

4. Berting J., Vilaain – Gandossi Ch. (1995). Rola i znaczenie stereotypów narodowych w stosunkach narodowych: podejście intedyscyplinarne. W: T. Walas (red.). Narody i stereotypy. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, s. 22 – 24.

5. Berting J., Vilaain – Gandossi Ch. (1995). Rola i znaczenie stereotypów narodowych w stosunkach narodowych: podejście intedyscyplinarne. W: T. Walas (red.). Narody i stereotypy. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, s. 24 – 25.

6. Riabczuk M. (1995). Od "Małorusi" do "Indoeuropy": stereotyp "narodu" w ukraińskiej społecznej świadomości i myśli społecznej. W: T. Walas (red.). Narody i streotypy. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury.

7. Maass A., Arcuri L. (1999). Język a stereotypizacja. W: C.N. Macrae, Ch.Stangor, M.Hewstone. Stereotypy i uprzedzenia. Gdańsk: Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne.

8. Riabczuk M. (1995). Od "Małorusi" do "Indoeuropy": stereotyp "narodu" w ukraińskiej społecznej świadomości i myśli społecznej. W: T. Walas (red.). Narody i streotypy. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury.