Сторінка
2

Українознавство — наукове підґрунтя, ідеологічний стрижень Української Самостійної Соборної Держави та сучасної української політичної нації

Потім було надано слово директору Науково-дослідного інституту українознавства МОН України Петру Кононенку. Образно й лаконічно (його промова тривала біля двох хвилин) виступаючий охарактеризував складну політичну ситуацію, яка склалася в Україні. Звертаючись до величезної аудиторії Майдану, вчений-українознавець, наголосив, що та боротьба зі злочинною, знахабнілою і корумпованою владою не є вузько-українським містечковим питанням, навпаки, вона, передусім, є не тільки європейською, а й загальносвітовою борнею за Свободу, Демократію, Право і Людяність. Виступаючий закликав Майдан не зламатися, а боротися і перемогти, тому що до України і українців зараз прикута увага всього світу, найвідоміші і найпотужніші теле- і радіокомпанії починають свої новини з найсвіжішої інформації про останні події Помаранчевої революції; прості люди в країнах Європи, Азії, Америки й Африки затамували подих і з нетерпінням чекають новин з України, і тому ми – українці – не маємо морального та історичного права злякатися і відступити, ми повинні тільки перемогти, тому що Майдан – це не тільки шанс для України, це момент істини для всієї людської цивілізації, саме тому ми не відступимо, ми – переможемо!

На нашу думку, виступ Петра Кононенка на революційному Майдані є глибоко символічним, тому що у деяких представників творчої і наукової вітчизняної еліти іноді слова (художньо-поетичні твердження, теоретичні концепції) розмежовуються з реальними справами. Вони багато розпатякують про нещасну Неньку-Україну, але коли час потребує конкретних дій, їх чомусь не видно, і, в кращому випадку, ці "щирі" патріоти з'являються тоді, коли в них уже нема ніякої потреби. На противагу цьому, співробітники НДІУ на чолі зі своїм директором чітко визначилися зі своєю громадянською і державницькою позицією і стали активними учасниками Помаранчевої революції, так що в її перемозі є і наша часточка.

Показово, що академік Академії наук вищої школи України та Української Вільної Академії Наук, доктор філологічних наук, професор Петро Кононенко був серед 27 підписантів "Звернення українських вчених до співвітчизників", яке було оприлюднене напередодні 21 листопада 2004 р. Назвемо лише деякі прізвища вчених-патріотів: Костянтин Ситник, Ігор Юхновський, Микола Жулинський, Олександр Шалімов, Микола Дробноход, Георгій Щокін, Анатолій Погрібний, Максим Стріха та інші. Наведемо невеликий, але яскравий фрагмент з цього звернення: "Шановні співвітчизники! Сьогодні, під час президентських виборів, коли вирішується доля України на багато років уперед, ми, науковці, не можемо мовчати й не маємо права на бездіяльність. Ще не так давно ми були певні: незалежність України означатиме не лише добробут її громадян, а й духовне піднесення та культурний розквіт, розвиток науки і високих технологій, формування суспільства по-справжньому вільних, освічених людей, національне свідомих господарів на своїй землі. На жаль, дійсність поки що повністю не виправдала цих сподівань. Переважна більшість українців досі живе в бідності й безправ'ї. Наука й освіта виявилися пасинками в державі, де можновладці роблять граматичні помилки, де діючий уряд у першу чергу несе відповідальність за кризовий стан освіти та знекровлення науки, де фальсифікація, залякування і підкуп стали провідними технологіями привладного кандидата в президенти України . Ми віримо в демократичне європейське майбутнє нашої держави. Але вибороти його можемо лишень своєю свідомою позицією на виборах. 21 листопада Українські вчені – інтелект нації – мусять бути і її совістю! Борімося – поборемо!"

Мені приємно усвідомити, що директор НДІУ, творець наукової концепції сучасного українознавства, вчений-літературознавець Петро Кононенко був особисто причетний до подій Помаранчевої революції. І своєю громадянською позицією, і своїми конкретними вчинками він із честю відстояв не тільки власну, а національну гідність як українця, як патріота, як вченого-українознавця. Ось так охарактеризувала П.Кононенка дослідниця з Польщі Ярослава Конєва: "Але він завжди залишався на висоті: "Не можу не бути українцем!" На власному досвіді вчений переконався втому, що ні колонізаторська політика, ні ворожа школа та ідеологія неспроможні витравити з душі людини закладеного піснею матері ще в колисці. Навчання має здійснюватися тільки рідною мовою і починатися іще в сім'ї, адже мова – це універсальний код, за допомогою якого не тільки відбувається спілкування на побутовому рівні, а й передається досвід народу, його традиції. Усе особисто пережите вилилося в струнку концепцію українознавства, теорію національної освіти. Виникла ідея про неминучість створення Інституту українознавства, який би глибоко осмислив минуле, сучасне і через призму досвіду спроектував, сконструював майбутнє. Сьогодні у створеному Петром Кононенком Інституті українознавства зосереджені добрі сили гуманітарної науки в Україні. Під керівництвом директора тут наполегливо працюють над тим, щоб повернути не тільки інтелектуальний досвід, а й психічний код – щоб українці стали тією нацією, яка може щедро ділитися з іншими своїми здобутками. Професор переконаний, що на нашій землі можна збудувати потужну державу з високим добробутом, високорозвиненою економікою, яка б була рівною іншим країнам Європи і світу ." [7, 45].

Саме Петро Кононенко в 2001 р. ініціював створення фахового періодичного видання з українознавчої тематики, доклавши до цього весь свій потужний організаторський досвід і непересічний хист вченого-українознавця. Так, Петро Кононенко став головним редактором журналу "Українознавство", зваливши на свої плечі таку важку, але разом з тим таку конче потрібну місію, як створення сучасного наукового, громадсько-політичного, культурно-мистецького, релігійно-філософського і педагогічного часопису, в якому би професійно досліджувалося місце і роль України та українців у часопросторовому континуумі (інформаційному середовищі) на початку XXI ст.

Свою наукову і громадську позицію вчений виклав у статті "Українознавство Третього тисячоліття", яка відкривала число 1 часопису; зокрема він наголосив: "Журнал "Українознавство" виходить у світ на межі тисячоліть. На межі, що відділяє десятиліття бездержавності й рабства від доби великих надій та сподівань на відродження України як правової, демократичної, соборної, суверенної держави та на розквіт великої нації, призначеної самою Природою на здійснення тільки їй наперед визначеної високої загальнолюдської місії" [3, 4].