Сторінка
8
Жінка, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачена відпустка тривалістю 5 календарних днів без врахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на умовах і в порядку встановленому частиною першою статті 182-1. Відповідно до статті 183 КЗпП, жінка, що має дітей віком до 1,5 року, надається, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.
Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю. Не менше 30 хвилин кожна.
При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.
Строки і порядок надання перерв установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері.
Перерва для годування дитини включається в робочий час і оплачується середнім заробітком.
Трудове законодавства України надає гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей (стаття 184 КЗпП). Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, або дитиною-інвалідом.
При відмові у прийнятті на роботу категоріям жінок власник або уповноваженим ним орган зобов’язаний повідомляти їм причини у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу можна оскаржити у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дітей віком до 14 років, або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадку їх звільнення після закінчення строкового трудового договору на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Ще однією не менш важливою гарантією є надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і надання їм матеріальної допомоги. Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.
Відповідно до цієї норми власники мають обов’язок у разі необхідності надавати вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв і будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу.
Захищати право на одержання безкоштовно або на пільгових умовах путівки до будинків відпочинку важко з тієї причини, що важко довести необхідність одержання такої путівки. Легше захищати право на одержання путівки в санаторій, оскільки необхідність санаторно-курортному лікуванні може підтверджуватися медичним висновком. Необхідність у санаторно-курортному лікуванні може бути підтверджена й щодо самої жінки, а й у відповідному випадку щодо дитини.
Не бажаючи виконувати свої обов’язки, встановлені статтями 185 КЗпП, власник може надати мінімальні пільги на оплату путівки до санаторію. Юридично він буде вважатися у цьому випадку, що виконав свої обов’язки. Правда, у цьому випадку в жінки також залишаються аргументи для пред’явлення більш високих вимог, якщо вона зможе надати докази відсутності в неї можливості для оплати частини вартості путівки, що залишилася.
На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни тощо (стаття 186 КЗпП). Правило, яке сформульоване в цій статті не має ознак формальної визначеності, а тому не може бути визнане класичною правового нормою. Воно не має також механізму забезпечення, зокрема – санкції. Стаття 186 КЗпП виражає соціальні наміри держави; є політичною декларацією.
Вищевказані гарантії поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері, а також на опікунів (піклувальників)[15].
1.4. Правове регулювання оплати праці жінок
Згідно позиції автора Л. Чубар – судді Конституційного суду України, яка зазначає, що: «У всьому світі основні клієнти служби соціальної допомоги, одержувачі допомоги і таке інше – жінки. І сталось це так тому, що вони бідні, а бідні тому, що не можуть знайти хорошу роботу.
Формально законодавство проголосило рівність, але практично приймається велика кількість актів, які залишають можливості для дискримінації у просування по службі, прийомі на роботу тощо. Непряма дискримінація зовсім присутня, як концепція у трудовому праві нашої країни, незважаючи на те, що вона реально існує, як правило, у вигляді протекціоністського по відношенню до жінок законодавства. Це призводить до одержуваного жінками доходу. Найбільш реально, для жінок одержувати роботу у державному секторі, де більш менше дотримується закон про рівноправність, але саме там найбільш низька заробітна плата.
Завантажити реферат