Сторінка
13

Розірвання трудововго договору з ініціативи роботодавця

Відповідно до частини 3 ст. 51 КУпАП розкрадання державного або колективного майна визнається дрібним, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановленого законодавством України. При цьому, крім вартості викраденого, враховується також кількість викрадених предметів у натурі (вага, обсяг) і значимість їх для народного господарства.

Кримінальним кодексом України, зокрема, статтями 185 та 191 передбачається відповідальність за злочини з посягання на чужу власність. Відповідно до ст. 185 КК України притягненню до кримінальної відповідльності підлягає особа, що вчинила крадіжку – таємне викрадення чужого майна; на підставі ст. 191 притягується до кримінльної відповідальності особа, що вчинила привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене оїй чи перебувало в її віданні.

Пунктом 8 ст. 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір з працівником у випадку вчинення за місцем роботи розкрадання, в тому числі дрібного, майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Таке звільнення можливе незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного стягнення, у робочий час чи неробочий час вчинено розкрадання.

Факт розкрадання як підстава для звільнення повинен характеризуватися такими умовами:

а) бути вчиненим за місцем роботи працівника, тобто в організації, з якою працівник перебуває у трудових відноси­нах, а також в організації, в якій він виконує роботу на ос­нові цих трудових відносин;

б) бути встановленим вироком суду, що набрав законної чинності, або постановою органу, в компетенцію якого входить накладення адміністративного стягнення або застосу­вання заходів громадського впливу.[21]

Пленум Верховного Суду України в пункті 26 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів” роз’яснив, що за змістом пункту 8 ст. 40 КЗпП України до вказаних у цій нормі випадків вчинення розкрадання майна власника відноситься як розкрадання його в організації, з якою працівник перебуває в трудових відносинах, так і розкрадання його в організації, в якій він виконував роботу внаслідок даних трудових відносин.

Факт розкрадання майна, таким чином, може бути встановлений вироком суду, що набрав чинності. Цим вироком працівник не обов’язково повинен бути засуджений до такої міри покарання, що перешкоджає йому виконувати обумовлену роботу, як це передбачено пунктом 7 ст. 36 КЗпП України. Міра покарання не має значення для вирішення питання про звільнення працівника. Вирок підтверджує факт вчинення працівником крадіжки, і саме наявність цього факту є підставою для розірвання трудового договору, так як працівник, який зазіхає на майно власного роботодавця, втрачає повагу та довіру останнього, йому вже не може бути доручено виконання роботи, яка пов’язана з користуванням чи розпорядженням матеріальними цінностями, залишення такого працівника на роботі буде суперечити розумній та раціональній кадровій політиці підприємства та буде негативно впливати на нормальну робочу обстановку на підприємстві.

Звільнення в зв'язку з розкраданням за місцем роботи проводиться не пізніше як за 1 місяць від дня вступу в силу вироку, постанови або рішення компетентного органу, не враховуючи часу перебування у відпустці та звільнення від роботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

При розгляді спору про поновлення на роботі при звільненні за цією підставою суд має право дати оцінку висновкам трудового колективу, його органів, товариського суду або громадської організації про вчинення працівником розкрадання, якщо висновки, на думку суду, суперечать закону або встановленим обставинам справи.

Як вже зазначалось у попередньому розділі. для здійснення розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в переважній більшості випадків необхідна попередня згода профспілкового органу, що дії на даному підприємстві.

Стаття 43 КЗпП України передбачає наступні випадки звільнення особи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, що ґрунтуються на винних дія працівника:

- систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогул без поважних причин;

- нез’явлення на роботу протягом як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Без попередньої згоди профспілкового органу підприємства на підстав ст. 43-1 КЗпП України може бути звільнена особа, яка вчинила за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу застосовуються лише щодо окремих категорій працівників а саме:

1) керівників підприємств (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, їх заступників, службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами у випадках одноразового грубого порушення трудових обов’язків.

Визначення ступеня важкості проступку в кожному кон­кретному випадку належить до компетенції посадових осіб, які володіють правом призначення і звільнення від посади керівних працівників. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вивчено, яку зав­дано ним (могло бути завдано) шкоду (п. 27 постанови Пле­нуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 p. №9.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 16 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями „Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” встановлено, що органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства-боржники — суб’єкти підприємницької діяльності, засновані на державній власності, які за наявності коштів на депозитних, валютних та інших рахунках мають кредиторську заборгованість строком понад 60 днів, мають розривати контракти з керівниками цих підприємств. Спостережним радам акціонерних