Сторінка
1

Правова характеристика обов’язкового і добровільного страхування

Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обо­в'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність від­шкодування матеріального збитку або надання грошо­вої допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогоспо­дарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних за­собів, воєнних ризиків та інші види страхування.

Для обов'язкової форми страхування властиві де­кілька принципів.

По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страху­вання певні об'єкти, а страхувальники — вносити встанов­лені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страху­ванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність внесення страхових внес­ків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страху­вання.

По-друге, для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавст­вом віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.

По-третє, принципом обов'язкової форми страхуван­ня є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховий орган про появу в госпо­дарстві нового об'єкта, що підлягає обов'язковому стра­хуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.

По-четверте, обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і ви­плату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, стра­хові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єк­тів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахуван­ня на них пені.

По-п'яте, обов'язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник ко­ристується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страху­вання не припиняється і втрачає силу лише в зв'язку з загибеллю майна.

По-шосте, в разі застосування обов'язкового страху­вання встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.

Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов'язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені випла­тою страхового внеску, наприклад, при обов'язковому страхуванні пасажирів.

На відміну від обов'язкового, добровільне страхуван­ня спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через девні прин­ципи.

По-перше, в ній застосовуються як законодавчі нор­ми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо аюсту та специфіки під­писання й виконання страхових договорів розробляють­ся страховою організацією.

По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправо­мірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства.

По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.

По-четверте, на відміну від обов'язкового, добро­вільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкоду­вання (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність доб­ровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.

По-п'яте, права і обов'язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.

По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добро­вільній формі страхування встановлюється самим стра­хувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі — страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгостроко­вого страхування визначається за домовленістю парт­нерів.

У кожній країні права і обов'язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законо­давчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування". Цей Декрет спрямо­ваний на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, ус­танов, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страху­вання.