Сторінка
1

Страхові ризики та їх оцінка

І. Навчальна мета:

- сформулювати уявлення про страхові ризики та їх оцінку

- визначити оцінку ризику, структуру та основи розрахунку страхових ризиків

- вміти орієнтуватись у здійсненні страхового ризику

ІІ. Міжпредметна інтеграція: б/о, фінанси, менеджмент, маркетинг, статистика.

ІІІ. Зміст:

1. Опрацювати навчальний матеріал.

2. Робота з картою ОСД.

3. Дати відповіді на запитання.

ІV. План вивчення питання:

1. Оцінка ризику.

2. Структура та основи розрахунку страхових ризиків.

V. Матеріали для самоконтролю:

1. Як здійснюється оцінка ризику? В чому її суть?

2. Які методи для оцінки ризику використовують в страховій практиці?

3. Що означає метод індивідуальних оцінок ризику?

4. Який зміст методу середніх величин?

5. Який зміст методу процентів?

6. Які напрями загального прогнозу ризиків?

7. Що означає поняття “страховий ризик”? Які ризики можуть бути застраховані?

8. Структура ризиків? Їх суть?

9. Основа розрахунків страхового ризику?

10. Як може бути об’єктивно визначений розмір ризику?

Література:

1. О.Д. Заруба. “Основи страхування”. – К. Видавництво УФІМБ – 1995.

2. О.Д. Заруба “Страхова справа”. – К. Видавництво “Знання” – 1998

3. С.С. Осадець “Страхування” – К.Видавництво “КНЕУ” – 1998

4. В.Базилевич “Страховий ринок України” – К. Видавництво “Знання” – 1998

Карта ОСД.

Анотація.

1. Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах) вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти зібрати інформацію. Виходячи з одержаних висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать мірою і критерієм оцінки. Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки. Результати оцінки приймаються за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об’єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обгрунтовно відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній, ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.

2. У міжнародній страховій практиці використовуються всіляки методи оцінки ризику. Найбільш поширені з них метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.

3. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та об’єктивного погляду.

4. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо.

5. При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

6. В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчення тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до слідуючих напрямків:

- ризикові обставини, що пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (композитними, тощо);

- ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);

- ризикова ситуація, що пов’язана зі змінами в технології промислового й цивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;

- ризикові обставини, що викликані впровадженням повно транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполучення.

7. Для оцінки динаміки ризику в конкретній страх-ій сукупності особливе значення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків доцільно розрізняти такі їх види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі і недопустимі ризики; технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим, зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше, ризик, що включається в розмір відповідальності страхової компанії, має бути ймовірним характ-ом високого рівня.