Сторінка
1

Соціальне програмування як технології соціальної роботи

План

Вступ

1. Соціальне програмування

2. Соціальне програмування в системі соціального керування і технології соціальної роботи. Концепція програмно-цільового керування і соціального програмування

3. Технології та їх взаємозалежність

Висновок

Використана література

Вступ

Серйозні труднощі, з якими зштовхнулася незалежна Україна в останнє десятиліття, змушує вчених-суспільствознавців більш пильно і глибо­ко аналізувати систему соціального керування, що відбуваються в ній зміни. На рубежі XX-XІ століть керування стає могутнім фактором соціального розвитку. Використовуване як механізм дозволу протиріч воно може як сприяти прогресові, так і перешкоджати йому. Тому подолання кризового стану, що переживає наша країна, багато в чому залежить від того, наскільки ефективно організована управлінська діяльність на всіх рівнях господарювання.

Соціальні перетворення українського суспільства привели до серйозних трансформацій у системі керування. Відбулося звуження сфери застосування методів цільового керування, і особливо планування. У нині діючій системі соціального керування функції, раніше виконувані плануванням, розподілені між прогнозуванням і програмуванням, тобто прогнозам і програмам запропоновані ті властивості, що їм об'єктивно не властиві. Така підміна одного інструмента іншим породжує протиріччя між суб'єктами господарського і громадського життя і знижує ефективність управлінської діяльності на всіх рівнях. Необхідно відтворити систему планового керування і чітко визначити в ній місце і функції соціального прогнозування і програмування. Це тим більше важливо тому, що ключовими тенденціями сучасного етапу соціального розвитку є розширення безпосередніх зв'язків між учасниками суспільного виробництва за допомогою формування робочих мереж (network) і зміцнення прямих форм кооперації, зростання ролі суб'єктивного фактора соціально-економічних перетворень і обумовлене їм ускладнення механізмів соціальних цілей. Отже, потрібно не звужувати, а розширювати сферу застосування цільових методів керування і використовувати прогнозування, планування, проектування і програмування не як взаємовиключні, а як доповнюють один одного.

1. Соціальне програмування

Соціальне програмування - явище сучасного життя, виникнення якого обумовлено дією таких фундаментальних факторів, як поглиблення поділу суспільної праці, інтеграція наукового знання, ріст керованості соціальних процесів. Будучи таким воно являє собою соціальний механізм, за допомогою якого реалізуються мети суспільного розвитку, тобто виступає як форма соціального керування. Програмування зародилося в 20-х рр. нинішнього сторіччя, його становлення відбувалося паралельно в різних країнах, а розвиток - нерівномірно в різних сферах громадського життя. У нашій країні історія програмування тісно переплітається з історією народногосподарського планування, у рамках якого воно трансформувалося в програмно-цільовий метод.

Програмно-цільовий метод виконував функції узгодження територіального і галузевого аспектів планування, визначення ведучої ланки на довгострокову і середньострокову перспективу, а також комплексного рішення на плановій основі актуальних народногосподарських проблем. При цьому узгодження територіального і галузевого аспектів розвитку здійснювалося за допомогою розробки програмного розрізу плану, визначення ведучої ланки - за допомогою розробки комплексних програм науково-технічного прогресу й основних напрямків соціально-економічного розвитку країни, а рішення актуальних народногосподарських проблем - за допомогою розробки і реалізації цільових комплексних програм. За планом зберігалася ведуча роль в організації керування соціальними процесами: у його рамках визначалися мети, пріоритети розвитку, здійснювався розподіл ресурсів, формувалися стимули і параметри управлінського контролю. Виходячи з місця програмування в системі народногосподарського планування і функцій, що пропонуються йому, розроблялася його методологія.

Програми розглядалися як інструмент планової діяльності, призначений для комплексного ув'язування виробничо-економічних (територіальних і галузевих) і соціально-економічних (проблемно-цільових) аспектів розвитку. Як правило, вони включалися в технологію керування на перед планової стадії і використовувалися з метою підвищення наукового рівня і ресурсної обґрунтованості п'ятирічних планів.

В даний час ситуація принципово змінилася, програми придбали більш високий статус. Поступово, хоча вкрай повільно і суперечливо, формується організаційний механізм розробки і реалізації соціальних програм. Разом з тим зазначені зміни не знайшли відображення в науковій літературі, що і по змісту, і по манері рішення ключових теоретико-методологічних проблем програмування залишається на рівні 1970-х рр. Отже, актуальним є переосмислення ключових питань, що стосується співвідношення прогнозів, програм і планів у системі соціального керування, а також вибору принципів і методів організації програмної діяльності.

У практиці керування методологія розробки програм, як правило, запозичається з планування, з тією лише різницею, що галузевий підхід заміняється відомчим. Однак це не вносить істотних змін у механізм обґрунтування і реалізації цілей, оскільки як і раніше не реалізуються принципи системності і комплексності в прийнятті управлінських рішень. Нерідко програми являють собою спрощений варіант планів, тобто перелік погоджених по термінах і виконавцям заходів, причому далеко не завжди обґрунтованих необхідним обсягом ресурсів. У цьому зв'язку зростає значимість дослідження методологічних проблем соціального програмування.

У той же час формування методології соціального програмування - це не тільки практична, але і важлива теоретична задача, успішне рішення якої сприяє розвиткові прикладної соціології і соціології керування.

Соціологія керування - досить молода галузь знання, що виникла в 1970-х рр. і одержала інституціональне оформлення на початку 1990-х рр., коли в структурі соціологічної науки була виділена нова спеціальність - соціологія керування. Однак процес становлення даної галузі знання поки не довершений. Більш того, у своєму розвитку вона випробує серйозних труднощів, і насамперед тому, що дотепер однозначно не визначено ні її предмет, ні її структура як наукової і навчальної дисципліни. Про це свідчить проведена в 1998 р. на сторінках журналу "Соціологічні дослідження" дискусія про предмет соціології керування, що висвітила найбільш гострі проблеми: місце соціології керування в структурі соціологічного знання (чиє вона галузевою або прикладною наукою), її співвідношення з теорією керування, а також із соціальним керуванням.