Сторінка
5
За формою програмування - це обґрунтування, прийняття і реалізація цільових управлінських рішень і насамперед цільових комплексних програм.
Соціальне програмування як управлінська діяльність не обмежується переробкою інформації про поводження різних соціальних суб'єктів, будь те підприємство, або міністерство, або соціальна група, і прийняттям відповідних рішень. Навпроти, його предметом є самі соціальні дії, їхнє упорядкування, взаємне ув'язування і раціоналізація. Програмування не зводиться також тільки до діяльності керівників. Це - соціальний процес, у який включаються і керівники, і політики, і господарники, і представники науки, релігії, культури, громадських організацій і рухів. У його рамках здійснюється розподіл ролей між названими суб'єктами, координація їхніх дій для того, щоб змінити існуючий соціальний світ відповідно до визначених мет.
Програмування - це нова соціальна функція, за допомогою якої суспільство і його структурні елементи реалізують мети свого розвитку. Воно задіє суспільні сили і приводить до соціальних змін. Воно сприяє росту соціальної інтеграції за допомогою цілеспрямованого дозволу протиріч в інтересах різних соціальних груп.
У системі керування соціальне програмування виконує функції узгодження інтересів соціальних суб'єктів, концентрації ресурсів і координації діяльності для досягнення загальних результатів, пошуку найбільш ефективних способів реалізації намічених соціальних цілей, розміщення соціально-політичних пріоритетів у роботі органів керування різних рівнів і виступає, з одного боку, як управлінська технологія, а з іншого боку - як метод цільового керування.
Як управлінська технологія соціальне програмування являє собою форму додатка системи фундаментальних знань про суспільство, закони його розвитку до рішення конкретних задач у соціальній сфері. При цьому найбільший інтерес представляють закономірності і механізми цілеполагаючої діяльності в суспільстві, пізнання яких дає можливість моделювати майбутнє.
Як метод цільового керування програмування являє собою сукупність взаємозалежних, взаємопогоджуваних прийомів, засобів цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт керування для досягнення намічених результатів. До їхнього числа відносяться різні форми координації діяльності; визначені способи концентрації, розподіли і перерозподіли наявних ресурсів; економічне стимулювання; різнобічна підтримка ініціатив, спрямованих на розвиток інтеграційних процесів у суспільстві; формування позитивної мотивації спільної діяльності, орієнтованої на досягнення загальних результатів; прийоми і способи організаційного проектування і деякі інші.
Раціональне використання програмування підсилює соціальну орієнтацію керування, додає останньому велику гнучкість, мобільність.
Таким чином, концепція програмно-цільового керування соціально-економічними процесами відбиває істотні зміни в системі суспільних відносин, що відбулися в другій половині ХХ сторіччя, і може бути прийнята в якості базової при розробці моделі керування соціально-економічними процесами в сучасному українському суспільстві.
Розробка технологій соціального керування - актуальна і досить значима практична задача, рішення якої сприяє підвищенню якості, ефективності управлінської праці. Сьогодні технології стали ознакою, що характеризує стан соціальних процесів. Порозумівається це тим, що в міру соціального розвитку відбувається ріст організації. Він виражається в систематизації змін, що поступово стабілізуються до алгоритмічного рівня, тобто до такого рівня, коли зв'язку з хаотичних перетворюються в закономірні, і розвиток здобуває статичний характер.
Алгоритм є ознакою розвиненості, стрункості, чіткості, визначеності, упорядкованості, стійкості, масовидності, інтегративності організації. Соціальна алгоритмізація припускає встановлення стійких, відтворених соціальних зв'язків у суспільстві. Вона виявляється у всіх сферах його життя: у політику - у становленні стабільної політичної системи, в економіці - у планомірному регулюванні відносин між споживачами і виробниками, у культурі - у домінуванні визначених цінностей і норм. Наявність стійких, відтворених зв'язків як у суспільстві в цілому, так і в окремих його підсистемах дозволяє розробляти і впроваджувати соціальні технології.
Управлінські технології є різновидом соціальних технологій, що являють собою діалектичну єдність стереотипних, рутинних і творчих, конструктивних початків. На відміну від виробничих, у соціальних технологіях однозначність виявляється лише в загальних вимогах до процесу, що не заважає людині діяти творчо. У них принципово неможлива така повторюваність процедур і операцій, що властива виробничим технологіям, оскільки людина як істота свідоме, розумне має розвиту систему цілей. Способи їхнього досягнення настільки різноманітні, що людям важко "укласти" їх у визначені рамки строго позначених правил, рецептів поводження. Будь-яка соціальна технологія супроводжується тими або іншими модифікаціями в залежності від умов її застосування, а також від цінностей, норм, досвіду, знань конкретного суб'єкта. Її головне призначення - по можливості раціоналізувати діяльність для одержання максимального результату.
Таким чином, технологія керування - це спосіб здійснення людьми складного управлінського процесу або окремої його стадії на основі пізнання закономірностей його протікання, а також шляхом розчленовування його на послідовно взаємозалежні процедури й операції, що виконуються більш-менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності.
Завантажити реферат