Сторінка
1

Становлення служби в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування має багато спільного з державною службою. Вона, як і державна служба, за змістом і обсягом являє собою важливу складову соціального управління. Обидві ці служби базуються на загальних принципах публічної служби в Україні: законності, пріоритету прав і свобод людини, професіоналізму та компетентності службовців, рівного доступу громадян до служби з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки, підконтрольності і підзвітності службовців та їх персональної відповідальності за невиконання своїх службових обов’язків, правової та соціальної захищеності.

Враховуючи зазначене, та зважаючи на відсутність спеціального законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, ця служба, починаючи з січня 1994 року, регулювалася Законом України «Про державну службу» [2]. Спочатку постановою Верховної Ради України про введення в дію цього Закону, а з 1997 року відповідно до перехідних і прикінцевих положень Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» дія Закону України «Про державну службу» була поширена на працівників органів місцевого самоврядування, вони були прирівнені до відповідних категорій посад державних службовців [3].

У зв’язку з цим проходження служби посадовими особами місцевого самоврядування здійснювалося відповідно до законодавства про державну службу. Тобто прийняття на посади працівників апарату виконавчих органів, випробування, прийняття присяги, атестація, присвоєння рангів, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення з посад здійснювалося за процедурами, передбаченими для державних службовців.

Лише для виборних посад, посад, на які особи затверджуються радою, а також для керівників структурних підрозділів застосовувалися норми, передбачені Законами «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Йдеться про обрання відповідною громадою на визначений термін повноважень сільського, селищного, міського голови, обрання радою з числа депутатів голови районної, обласної, секретаря сільської, селищної, міської рад, призначення одноособово відповідним головою керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів. До статті 23 Закону «Про державну службу» були внесені зміни: встановлено, що обмеження щодо граничного віку перебування на службі не поширюється на осіб, які обрані на посади відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені й інші особливості місцевого самоврядування, що полягають, головним чином, у його правовій, організаційній та матеріально-фінансовій самостійності: представництво місцевих інтересів, місцевий бюджет, власна компетенція тощо. Звідси випливає, що службу в органах місцевого самоврядування не можна ототожнювати з державною службою. Ця служба має бути автономною формою публічної служби, об’єднувати професійну діяльність осіб, що займають посади саме в органах місцевого самоврядування, які б служили територіальній громаді, поєднуючи його місцеві й державні інтереси. В основі цієї служби мають бути специфічні принципи, притаманні лише цій формі публічної служби: самостійності органів та посадових осіб місцевого самоврядування в межах їх повноважень; відповідальності перед територіальною громадою; поряд із загальними вимогами до служби, встановленими законодавством, мають бути враховані також особливості, визначені статутами територіальних громад.

Зазначена служба, як і державна служба, має конституційну основу: статтею 38 Конституції України закріплене право рівного доступу громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування [1]. Отже йдеться про функціонування окремої служби в органах місцевого самоврядування, яка має певні особливості у порівнянні з державною службою.

Не випадково Концепція адміністративної реформи в Україні, основні положення якої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810 покладені в основу здійснення реформування системи державного управління, передбачає законодавче, ресурсне і експериментальне забезпечення становлення інституту служби в органах місцевого самоврядування [5].

Відповідно до Концепції адміністративної реформи та на виконання першочергових заходів із проведення адмінреформи був розроблений законопроект і в липні 2001 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про службу в органах місцевого самоврядування». Цей Закон регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування [4].

Серед основних принципів служби в органах місцевого самоврядування поряд із загальними принципами публічної служби передбачені й специфічні, притаманні лише цій службі принципи: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

Більш чітко викладено право на службу в органах місцевого самоврядування. Статтею 5 встановлено, що таке право мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території. Але на посаду можуть бути призначені особи, які не тільки мають відповідну освіту та професійну підготовку, а й володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов’язків.

Служба в органах місцевого самоврядування визначена як професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

На відміну від Закону України «Про державну службу», де особи, які здійснюють професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, об’єднані поняттям «державні службовці», у Законі «Про службу в органах місцевого самоврядування» використано термін «посадова особа місцевого самоврядування». Вказаний термін перенесено із Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» і вживається у такому значенні: «особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету». В Законі чітко виписано, що його дія не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.