Сторінка
3

Компетентність депутатів місцевих рад як ресурс місцевого та регіонального розвитку

Потребують уваги також питання науково-методичного забезпечення та змісту навчання депутатського корпусу. На сьогодні автору відома тільки одна комплексна програма та методичні рекомендації, які підготовлені завідуючим кафедрою муніципального права Академії муніципального управління В. Кампо спеціально для навчання депутатів місцевих рад [5; 6]. Вона передбачає оволодіння місцевими депутатами на основі виконання ситуаційних вправ навичками стратегічного планування, прогнозування правових, економічних, екологічних та інших наслідків політики місцевої ради. Програма характеризується повнотою і логічною завершеністю, в ній блискуче реалізовані вимоги, які пред'являються до академічних програм. Не менш важливий її здобуток, – це врахування специфіки діяльності місцевих рад різних рівнів. У програмі містяться загальні теми і методичні рекомендації для депутатів місцевих рад всіх рівнів та спеціальні тематичні блоки, розраховані окремо на депутатів сільських, селищних, міських рад, інші – на депутатів обласних і районних рад. Тобто є певне наближення до врахування навчальних потреб різних цільових груп депутатського корпусу. Такий підхід є обґрунтованим, оскільки у різних за масштабами населених пунктах політичні процеси, зміст діяльності в сфері муніципального господарювання та фінансового забезпечення суттєво відрізняються.

Академічний рівень та зміст навчальної програми передбачає також виконання практичних завдань. Серед них домінують юридичні теми, пов'язані з реалізацією норм муніципального права в сферах політики, економіки, фінансів, діяльності засобів масової інформації. Їх корисність та ефективність не піддається сумніву. Вирішення цих завдань потребуватиме від слухача досить високого рівня правової підготовки та знання конкретних нормативно-правових актів. Але, чи можемо ми вимагати такої підготовки від майбутніх або діючих депутатів місцевих рад? Можна позитивно це стверджувати тільки відносно певних випадків, наприклад тих, коли політична партія має серйозні наміри готувати свого лідера на посаду голови бюджетної або іншої комісії, секретаря місцевої ради або голови міста. В усіх інших випадках зміст навчання має носити більш конкретний та практичний характер, що може передбачати оволодіння навичками лідерства, ведення ідеологічної полеміки, проведення зустрічі та зібрання, оформлення документів тощо.

Тому можна зробити висновок, що зміст програми, що обговорюється, більше підходить для заочного або дистанційного навчання посадових осіб місцевого самоврядування, які здобувають вищу освіту. Це для них є важливим, оскільки до їх професійних обов'язків належить аналітичне та юридичне опрацювання тих завдань, які поставлені місцевою радою. Депутати місцевих рад повинні вміти ідентифікувати проблему, але не мають об'єктивної потреби конкурувати із своїми колегами з виконавчих структур самоврядування з приводу наявності спеціальних знань. З цієї точки зору, вони не повинні бути професіоналами в сфері стратегічного планування, прогнозування правових, економічних, екологічних і тому подібних наслідків своїх власних рішень, на що, власне кажучи, спрямована програма В. Кампо. На мою думку, беззаперечними вимогами щодо кваліфікації місцевих політиків є, по-перше, їх цінностно-ідеологічна спрямованість на виконання своєї основної функції, по-друге, їх спроможність оцінити рівень опрацювання того чи іншого питання професіоналами. Основою відповідності першій вимозі є наявність справді демократичної (а не декларативної) політичної ментальності, відповідності другій – наявність певного рівня знань, досвіду та інтуїції у прийнятті рішень, що спрямовані на інтереси територіальної громади.

Спираючись на ці дві складові необхідних навичок депутатів, які, звісно, не є вичерпними, необхідно будувати конкретні і різноманітні програми навчання для окремих місцевих рад. Зрозуміло, що ці програми мають відрізнятися від академічних програм і бути багатоваріантними з точки зору змісту, проблематики, форм і методів подання інформації[3]. В цьому полягає відмінність у навчанні депутатів і студентів, що є по суті водорозділом між поняттями “муніципальна освіта” і “муніципальна просвіта”. У фахових навчальних закладах муніципальна освіта є складовою поряд і з іншими навчальними дисциплінами, які у своїй сукупності дають комплексну фахову підготовку студентам, на основі якої формується муніципальна культура управління. Муніципальна просвіта зорієнтована на цільову аудиторію, яка складається з людей, які працюють на державних, муніципальних підприємствах, у органах самоорганізації населення, приватному бізнесі, громадських організаціях тощо. З цих категорій людей власне і формується депутатський корпус. Тому муніципальна просвіта як навчальна діяльність включена в більш практичну систему координат, яка тісно пов'язана не тільки з політичними і соціальними процесами, а й конкретними потребами та життєвим досвідом людей. Складність муніципальної просвіти, таким чином, пов'язана із необхідністю врахувати різнорідність професійних навичок та знань, різний рівень загальної культури мислення, різноманітність цінностно-ідеологічних орієнтацій, рівень здатності до лідерства тощо.