Сторінка
2

Методологічні установки сітьової парадигми місцевого та регіонального розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів

Сітьова парадигма як методологія дослідження політики та політико-адміністративного управління спирається на поняття “політична сіть”. В ньому фіксується зв'язок різних сфер суспільної діяльності з політикою держави, що формується спільно з іншими суб'єктами цієї сфери діяльності. Така сіть може бути сформована в різних галузях державної політики – розвиток підприємництва, аграрна, освітня політики тощо. Регіональна політика є окремою сферою державної політики, інструментом реалізації якої може бути сіть МРР, яка у вищезазначеному контексті є політичною сіттю. Правомірність трактування сфери МРР як одного з видів політичної сіті визначається тим, що ця сфера є комплексом структурних взаємовідносин між окремими політичними інститутами держави і суспільства, які всі разом є системними акторами МРР і діють на основі спільного корпоративного інтересу. Механізми їхньої взаємодії будуються на принципово інших засадах, й тому відрізняються від суто адміністративних (інтерес центру влади) або суто ринкових (інтерес окремого учасника ринкових відносин) форм суспільного управління.

Сіть МРР може бути сформована лише за певних умов, які витікають із загального визначення політичної сіті. С. В. Бірюков, аналізуючи багатоманітні визначення політичних сітей західних дослідників (Т. Берцель, Л. О' Тул, Р. Родес та інші) дає таку узагальнену характеристику сіті. Вона представляє собою: по-перше, структуру управління публічними справами, яка поєднує державу та громадянське суспільство; по-друге, вона є сукупністю різноманітних державних і громадських організацій і закладів, які мають певний спільний інтерес (у конкретній сфері суспільної діяльності); по-третє, сіть утворюється для виробки угод в процесі взаємозацікавленого обміну ресурсами, якими володіють її учасники; по-четверте, учасники сіті мають рівні права у формуванні рішень; по-п'яте, сіть є договірною структурою, що складається з набору контрактів, які виконуються на основі формальних та неформальних правил комунікації; по-шосте, сіть є відносно сталим та впорядкованим механізмом зв'язку між інститутом влади і соціальним середовищем, сукупністю каналів, через які здійснюється обмін ресурсами[3, с. 16-17].

Перераховані елементи сітьової парадигми публічного управління, в більш широкому сенсі, суспільного управління, набувають концептуального значення для організації МРР за поліцентричною (наявність багатьох центрів влади) і плюралістичною (різноманітність форм, механізмів розвитку) моделями. Теоретики публічного управління відмічають актуальність для українського суспільства демократизації цієї сфери. Управління в політичних, владних структурах має виступати цілеспрямованим процесом узгодження інтересів суб'єктів організації громадського життя (державних структур, об'єднань та рухів і, насамперед, людей, кожного індивіда) з об'єктивними потребами функціонування і розвитку соціуму[9, с. 137]. Така методологічна установка найбільш успішно може бути реалізована на базі концепції сітей, тобто розуміння суспільства як сукупності політичних, економічних, культурно-ідеологічних сітей. Вона зобов'язує розглядати суспільство, соціальні інститути, соціально-територіальні системи, людей як сіті взаємовідносин, які включені до більш широкої сіті, що включає системні рівні різного ступеню складності, що однак не означає, що один з рівнів є більш фундаментальним, аніж інші. Всі об'єкти та явища людського життя є динамічною сіттю, властивості якої рівною мірою визначаються кожним з них. Це дає підстави вважати обґрунтованим визначення сучасного етапу соціальної історії як “автономного соціуму”, в якому економічна форма автономності інтегрується в сіть соціальних процесів – економічних, політичних, культурних тощо [16, с.41].

Сітьова парадигма як комплексний спосіб МРР не може бути реалізована без радикальної трансформації системи та структури публічної влади з точки зору її децентралізації, демократизації політичної сфери, децентралізованого регулювання економіки, вдосконалення державної політики щодо, насамперед, розвитку науки, освіти, інформаційного ринку, впровадження технологій управління знаннями (knowledge management). Зазначені трансформації та інновації мають забезпечити перехід до принципів самоорганізації суспільного життя на основі координуючого впливу держави. Ці реформи є першочерговими на шляху створення сітьової держави, в якій система відносин “центр—регіони—міста” будується на основі інституціональних зв'язків, які передбачають автономність територіальних органів влади (територіальних колективів) як політичних та економічних акторів, можливості виявлення ініціативи з боку системних акторів - регіональних органів влади, бізнесу, організацій третього сектору. Зазначені інституції як виразники інтересів територіальних колективів мають стати вирішальними акторами формування та реалізації регіональної політики.

З огляду на комплексність проблеми впровадження сітьової парадигми суспільного розвитку, алгоритм формування сітьової структури МРР виглядає наступним чином: децентралізація владиè надання регіонам автономії з достатнім обсягом правосуб'єктності è утворення множини учасників МРР è їх множинна професійна спеціалізація è стимуляція неформальних відносин è утворення єдиного інформаційного просторуè сітьова співпраця. У сфері МРР різні системні актори – органи публічної влади, бізнес-структури, громадські, професійні групи та асоціації утворюють сітьові структури (простір сітьової взаємодії). Вони стають компонентами більш складних соціальних систем (сітей), утворюючи соціальні сіті другого, третього тощо рівнів. Сітьова співпраця забезпечується новітніми інформаційно-комунікативними технологіями доступу (програмно-технічними засобами, телекомунікаційними мережами тощо) до корпоративних інформаційних ресурсів, кількісним та якісним складом доступних на ринку інформаційних продуктів для всіх сфер суспільної діяльності. За цих умов органи публічного управління можуть функціонувати як система розгалужених інформаційних зв'язків з місцевими та регіональними колективами.