Сторінка
3

Паливно-енергетичний комплекс України

На початку XX ст. майже 80% видобутку вугілля в Російській імперії, до складу якої входила Україна, давав Донбас. У той час у вугільній промисловості Донбасу па­нував іноземний капітал (переважно французько-бельгійський), який контролював три чверті видобутку вугілля і дещо меншу частку його збуту.

У 1917-1920 pp. багато шахт було зруйновано, видобу­ток вугілля різко упав. При відбудові кількість шахт змен­шилась (якщо у 1917 р. діяло 1594 шахти, то в 19401 р .— 275) та в цілому видобуток вугілля зріс. Під час Другої світової війни вугільна промисловість України була зруйно­вана повністю, але в повоєнні роки за короткий час її відбудували і вже на початку 50-х років був переверше­ний довоєнний рівень вуглевидобутку. Високі темпи роз­витку вугільної промисловості були зумовлені Інтенсивним використанням вугілля як енергетичного і технологічного палива та сировини для хімічної промисловості. До того ж зростала механізація праці, що дало змогу не тільки зни­зити собівартість вугілля, але й розробляти малопотужні пласти крутого і глибокого залягання.

У 1981 р. в Донбасі налічувалось 295 шахт та 18 зба­гачувальних фабрик.

На початку 90-х років в Україні діяло 295 шахт, біль­ше половини яких вимагають реконструкції. У 1991 р. видобуток вугілля досяг 135,6 млн. т (у 1995 p. — 83,8 млн. т), у т.ч. кам'яного вугілля — 128,4 млн. т, бурого — 7,2 млн. т (у 1980 р. видобуток всього вугілля становив 197,1 млн. т, в т.ч. кам'яного 188,2, бурого — 8,9). Кіль­кість працюючих у вугільній промисловості перевищує 0,5 млн. чол.[5]

Найбільшим в Україні центром видобутку кам'яного ву­гілля залишається Донбас. Тут діє 275 шахт. Площа До­нецького басейну в межах України становить 150 тис. км вугленосної площі. Найбільші поклади коксівного вугілля найвищої якості (75-90% вуглецю, теплотворність 7000 ккал/кг) залягають у Донецькій обл., а антрацитів (90-96% вуглецю, теплотворність 8000 ккал/кг) — у Лу­ганській. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шах­та "Глибока" (1405 м). Другим важливим кам'яновугільним басейном України є Львівсько-Волинський, розташований у західній частині республіки на території Львівської (північ­на частина) і Волинської (південна частина) областей. Ви­добуток вугілля розпочали тут у повоєнні роки.

Площа басейну — близько 10 тис. км2. Потужність пла­стів невелика. Але розвиток цієї вугільної бази сприяв по­ліпшенню паливного балансу Західного регіону України та й республіки в цілому, формуванню нових промислових комплексів, виникненню нових міських поселень (м. Нововолинськ, м. Червоноград, ряд селищ міського типу).

Основними районами видобутку бурого вугілля є Дніп­ровський буровугільний басейн (Кіровоградська, Черкаська, Житомирська області), а також Тернопільська і Закарпат­ська області. Буре вугілля має високу вологість і золь­ність, відносно низьку теплотворну здатність, тому спожи­вається в основному в районах видобутку, його видобуток власне і розпочався у XVIII ст. у зв'язку з потребою в місцевому паливі у ряді лісостепових і степових районів України. Зараз видобувається більше 7 млн т бурого вугілля. Розвиток буровугільної промисловості спри­яв стабілізації паливного балансу окремих степових і лісо­степових районів України, дав змогу поліпшити розміщен­ня виробництва і використання трудових ресурсів.

ІІ. Нафтова і газова промисловість

Нафту і природний газ використовують як високоефективне па­ливо і цінну сировину для хімічної промисловості. На нафту в струк­турі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2%, на природний газ — 26,1%.

Починаючи з 70-х років видобуток нафти і газу невпинно скоро­чувався. В той час Україна була основним районом видобутку при­родного газу в колишньому СРСР і багато років український газ використовувався для газифікації міст і сіл Росії. З України було прокладено потужні газопроводи до Москви і Ленінграда. Український газ надходив також до Молдови, Білорусії, республік Прибал­тики. Україна ж із власним газом була газифікована чи не найгір­ше.

Хоча видобуток нафти і газу в нашій державі зменшується, проте маємо і сприятливі фактори: великі потужності по переробці нафти, близько 70 млн. т, які відсутні в Росії, і великі газосховища. Оскільки газ зберігати у трубах неможливо, Росія вимушена закачувати його великі обсяги в українські газосховища. Цей газ вона продає в краї­ни Західної та Центральної Європи. При розумній міжнародній пол­ітиці це може дати Україні величезні валютні надходження.

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Вони ма­ють значну кількість попутного природного газу, який використо­вується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родови­ща нафти на півдні країни.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, се­ред яких особливо відоме Шебелинське. Менше п'ятої частини ви­добутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родо­вища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В ос­танні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцін­ками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масш­табу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є також пер­спективи подальшого видобутку нафти і природного газу в районах, де їх видобувають десятки років. По-перше, за існуючої нині в Ук­раїні неефективної технологи експлуатації нафтових родовищ близь­ко 70% нафти залишається а надрах землі. Відомі новітні способи її видобутку, які дозволять одержати ці «залишки». По-друге, як вия­вилося, Україна досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично по всій її тери­торії: Закарпаття, Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорно­мор'я, Азовське море, Донбас, Придніпров'я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює діапазон їх пошуку.