Сторінка
1

Нафтопереробна, нафтова і газова промисловість України

Вступ

Основи ефективного функціонування господарства певної території закладаються ще на етапах районного планування і просторової локалізації підприємств. Оптимальне розміщення підприємств щодо сировинних і трудових ресурсів, районів збуту продукції дає змогу максимально знизити виробничі витрати, затрати суспільної праці, собівартість продукції. Відтак раціональне розміщення продуктивних сил є одним з найвагоміших чинників зростання економічної могутності України.

До продуктивних сил належать трудові ресурси і засоби виробництва. Трудові ресурси – це суб`єктивні, а засоби виробництва – об`єктивні (речові) елементи продуктивних сил. Взаємодія у процесі праці людей і засобів виробництва (предметів і засобів праці) є об`єктивною передумовою розвитку матеріального виробництва суспільства в цілому. Просторове розпорядження трудових ресурсів і предметів праці, як правило, не збігається, тому процес їх територіального поєднання дістав назву розміщення продуктивних сил. Найбільш вдале тлумачення цього поняття дав Е. Б. Агаєв, визначивши його як динамічний стан розподілу продуктових сил на території відповідно до предметів праці, соціальних та економічних умов певних регіонів і особливостей територіального поділу праці даної соціально-економічної системи.

У прикладному значенні розміщення продуктових сил – це динамічний процес обгрунтування, прийняття та впровадження в життя рішень щодо просторового розподілу окремих їх елементів.

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил грунтується на загальних економічних законах. Її завдання полягають у постановці та виробленні теоретичних засад практичного розв`язання проблем реалізації просторового розпорядження населення і виробництва.

Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє також з багатьма іншими науками. Вона належить до економічних наук і водночас спирається на результати досліджень природних, географічних і технічних наук. Разом з тим розвиток науки про розміщення продуктивних сил грунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає і визначає економічна теорія. Наука про розміщення продуктивних сил широко використовує результати наукових досліджень галузевих економік, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної історії, економічної статистики, економічної кібернетики, економічної і соціальної географії зарубіжних країн, картографії та ін. Ці дисципліни забезпечують науку про розміщення продуктивних сил насамперед інформацією, методами досліджень, показниками, що характеризують параметри економічного процесу. Розміщення продуктивних сил, в свою чергу, збагачує інші економічні науки власними категоріями, інформацією про регіональні економічні характеристики. Наука й практика розміщення продуктових сил мають першочергове значення для територіального планування та формування цільових галузевих і територіальних комплексних програм.

Теорія й практика розміщення продуктових сил за умов переходу до ринкової економіки набувають дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктових сил України дає підстави говорити про необхідність його значного вдосконалення, а також прогнозування розміщення продуктових сил країни. Ці завдання вирішуються в умовах здобутої Україною незалежності. Звідси актуальність перегляду теоретичних положень, що стосується стратегії і тактики розміщення продуктових сил в суверенній державі. Практичні кроки мають здійснюватись відповідно до науково обгрунтованої концепції, які розроблені Урядом і Президентом України та затверджені Верховною Радою України.

На нинішньому етапі завданням науки є всебічне обгрунтування збалансованого розміщення продуктових сил, яке б максимально сприяло досягненню економічної незалежності та могутності України.

Паливо-енергетичний комплекс

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, покращення умов праці, інтенсифікації всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому закономірно, що в усіх країнах світу з розвиненою ринковою економікою інвестиції у паливо-енергетичний комплекс становлять близько 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість.

Паливо-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим в економіці держави, значно впливає на рівень розвитку її економіки. У 1998 році в Україні вироблялося 94 млн тон умовного палива, а для нормального енергозабезпечення потрібно 250 млн тон. Держава забезпечує енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів на 42%, у газі на 15-20%, у вугіллі на 80%, у нафті на 7-8%. Дому значну масу енергоносіїв доводиться імпортувати: вугілля - до 20 млн тон, нафти – 28 млн тон, газу – 40-50 млрд м3 рік, що за сучасними цінами становить 1,51 млрд гривень.

Темпи розвитку паливо-енергетичного комплексу України за останнє дисятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного прибутку. З 1990 по 1998 рік виробництво електроенергії в Україні зменшилось на 41%, видобуток нафти – на 26,4%, газу – на 36%, вугілля – на 53,2%.

Високими темпами зростає потреба в різних видах енергії і палива при використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля.

Обсяги виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу по роках.

Таблиця 1