Сторінка
2

Теорії міжнародної міграції робочої сили

2. Основні етапи ММРС.

1. 1725-1880рр. – масова еміграція із Європи у Північну Америку та Австралію.

2. 1880-1914рр. – еміграція робочої сили із Східної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки на Американський континент.

3. 1918-1939рр. – збільшення масштабів ММРС; найбільша еміграція з Західної України у США та Австралію.

4. 1945-1980рр. – збільшення масштабів ММРС; характерний виїзд із країн Східної Європи у Західну Європу та США.

5. З 1980р. до наших часів – збільшення масштабів міграції із країн з перехідною економікою.

3. Головні центри міжнародної міграції робочої сили

1) Західна Європа:

а) міграція населення із країн Східної Європи;

б) міграція населення із країн колишнього СРСР.

2) США – найбільший центр тяжіння міжнародної міграції робочої сили:

а) наявність емігрантів (до 35%) населення;

б) імміграція населення завдяки політики залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів, вчених (50-60рр.)

в) залучення творчих працівників (артистів, художників, скульпторів)

3) Міграція у нафтодобувні країни (країни ОПЕК у 60-70рр.)

а) мігрантів більше нараховувалось ніж місцевих жителів;

4) Міграція в країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Чилі) характеризуються:

а) міграцією сільськогосподарського населення;

б) міграція робітників сфери послуг;

в) міграція із країн колишнього СРСР, та Східної Європи.

5) Міграція на Африканський континент:

а) міграція у межах самого Африканського континенту;

б) залучення іноземних висококваліфікованих спеціалістів з різних країн у ПАР у 70-80рр.

6) Міграція у нові індустріальні країни (Південна Корея, Гонконг(Сян-Ган), Тайвань, Сінгапур у 80-90 рр. );

а) залучення інженерно-технічних робітників;

б) залучення висококваліфікованих підприємців та бізнесменів.

4. Регулювання міжнародної міграції робочої сили.

Проблеми міжнародної міграції робочої сили призвели до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання. Методи регулювання міжнародної міграції:

1. Адміністративно-правові. До них відносять:

а) національні законодавства які визначають юридичний, політичний та професійний статус іммігрантів в даній країні;

б) національні служби іміграції, в тому числі:

контроль на в’їзд в країну імігрантів, видача дозволу на в’їзд в країну; видача дозволу на роботу.

2. Економічні:

а) здійснення вербування іноземних робітників:

Ø надання місця роботи;

Ø високого рівня заробітної плати;

Ø надання житла;

Ø здобуття освіти;

Ø надання гарантій про медичне обслуговування.

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

Ø міністерство праці;

Ø міністерство внутрішніх справ;

Ø міністерство юстиції;

Ø національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

Ø міжнародна організація праці (МОП);

Ø міжнародна організація міграції (МОМ).

Членами МОП є:

Ø уряди країн-учасниць;

Ø профспілки;

Ø організації підпрємців.

Література:

1. Киреев А. Международная экономика, -М, 1997.

2. Кугман П., Обстфельд М., Международная экономика. Теория и практика”-М.:. МГУ, 1997.

3. Овчинников Г.П. Международная экономика, Санкт-Петербург, 1999.

4. Сутырин Е.Ф., Международные экономические отношения, Санкт-Петербургского университета, 1996.