Сторінка
1

Місце жінки в сучасному суспільстві

У пізнанні людиною самої себе жінка посідає домінуюче становище. Від вирішення цього завдання багато в чому залежить досягнення кінцевого результату. І це не перебільшення. Правий Жюль Мішле, який написав: "Виховувати дівчинку - це виховувати саме суспільство, тому що воно виходить з родини, де душею є жінка". Проте треба констатувати, що помітного успіху на цьому поприщі не помічено.

Жіночий образ переважно зберігається як міфопоетичний. Вона - Єва, що прилучила людство до гріхопадіння, амазонка - жінка-войовниця і навіть відьма - володарка магічних знань. Правда, література і мистецтва докладають чимало зусиль, аби його зруйнувати, надавши йому іншого змісту. І досягли в цьому чималих "успіхів". На цьому тлі тенденція бачити в жінці політика чи підприємця, що з'явилася останнім часом, не має успіху.

Коли мова заходить про жінку у нас одразу спрацьовує культурологічний стереотип: берегиня домашнього вогнища, мати, продовжувачка роду. Це святі ролі жінки, вони були такими протягом тисячоліть і такими залишаються. Але у сьогоднішньому світі жінку вже давно не влаштовує суто домашня роль. Вона претендує - і небезпідставно - на роль значно активнішу. Жінки доводять, що їм цілком під силу займатися будь-яким видом бізнесової, економічної, державної, законотворчої діяльності.

Більше того, жінки будуть відігравати щоразу більшу роль на цих аренах, що є природнім, логічним виявом цивілізованості суспільства. Можливо не всі ми зараз це чітко усвідомлюємо, не всі до цього морально готові, проте ми мусимо це сприйняти як даність. Часи суто чоловічого керівництва вже давно в минулому, із результатами ми маємо справу зараз. Одним із завдань сучасного суспільства є підвищення статусу жінок, усвідомлення всіма, жінками у тому числі, цієї зміни як справи, що підказує здоровий глузд.

Проблеми, що хвилюють жінку, напевно, в усьому світі схожі. Лише в залежності від стабільності, рівня цивілізованості суспільства змінюється їхня ієрархія. Для української жінки ця "ієрархія проблем" виглядає таким чином: фінансове становище родини (75%), дорожнеча продуктів (45%), власне здоров'я та здоров'я родини (42%), безробіття (39%). Іншими словами це "проблеми першого рівня", базові, пов'язані із забезпеченням нормального рівня життя. А політична нестабільність, економічні реформи, відносини з Росією хвилюють не більше 6% жінок. Цей величезний розрив означає фактичну прірву, на одному боці якої - держава зі своїми макропроблемами, на іншому - жінка зі щоденними клопотами: чим нагодувати, у що зодягти, за що лікувати родину. І поки держава не зверне увагу на проблеми жінок, вона не зверне уваги на проблеми держави.

Існує достатня законодавча база, що захищала би права жінок, але її треба змусити ефективно працювати. Те, що у нас порушаються чи ігноруються закони - проблема не лише жіноча. Законодавчо не дискриміновані, жінки за рівних умов отримують меншу платню, їх у першу чергу звільняють. Маючи маленьку дитину, вони не можуть влаштуватися на роботу. Жінки втратили надію на те, що держава їх захищає. Більшість з них не довіряють уряду, парламенту, 81% впевнені, що не слід повністю довіряти політикам. У масовій свідомості поширена теза про те, що прості люди усунені від важелів влади. У чому жінки знаходять опору ? В собі !

Проте реальні шанси впевненої в собі жінки зробити вдалу кар'єру різко зменшуються залежно від висоти службового щаблю, на який вона претендує. Жінки - високі керівники - це, скоріше, дивина у нас, аніж правило.

Досить низький відсоток жінок, які прагнуть робити кар'єру, можна пояснити двома причинами. Перша - в самих жінках, в їхній невпевненості у своїх силах. Стереотипи щодо "головної місії" жінки міцно укорінені. Друга причина - неготовність суспільства, перш за все чоловіків сприйняти позитивно жінку-лідера. Іншими словами, серед чоловіків існує стереотип щодо принизливості бути підлеглим жінки, хоча більшість із них визнає можливість останніх обіймати високі посади на підставі професійних здібностей. Отже постає завдання зміни цих шкідливих соціальних стереотипів, котрі, як і всі стереотипи, просто заважають жити.

Жінки не просто дають життя, вони можуть зробити його достойним, і не лише для себе. Жінка з її мудрістю та прагненням до гармонії, урівноважує цей світ з його неконтрольованою агресією та боротьбою амбіцій.

Зміна політичного статусу України в сучасному світі, перетворення її колонії на самостійну державу призвело до свідомого і неусвідомлюваного перерозподілу соціальних ролей і в самому українському суспільстві. Зокрема, відбулися зміни у розумінні необхідності деякого перерозподілу ролей, які сьогодні відбуваються в основному під тиском зовнішніх стимулів. Проте в сучасному українському суспільстві насправді існує об'єктивна необхідність зміни традиційних функціональних рольових розподілів між чоловіцтвом та жіноцтвом, яка не стає меншою від небажання чи нездатності суспільства усвідомити цю необхідність.

Історично склалося так, що український чоловік брав на себе роль борця у визвольних змаганнях нації і гинув у розквіті сил, або ж віддавав сили служінню на бойових фронтах імперії і теж переставав існувати як потенційний чи реальний творець своєї нації. Жінка ж залишалась берегинею роду, насамперед фізичної його складової. І тому найвизначніша її роль, освячена суспільною традицією, була, безумовно, сімейною. Зрештою, це на той час був, можливо, єдиний ефективний спосіб самозбереження етносу. Жінка-козачка ставала родоначальницею, вихователькою, управителькою господарством. Вона відрізнялася самостійним, вольовим характером, самоповагою, була стабілізуючим чинником у житті українців. Реально ж українська жінка-козачка створювала свій світ, свою малу батьківщину і всіма силами охороняла її від вторгнення зазвичай руйнівної сили світу чужого, великого. Звідси її домашність, сімейність, традиційність. Віддаючи належне тій ментальній основі, яку заклала саме жінка-козачка у своїх спів племінниць, треба відзначити і досить консервативну роль цих ментальних особливостей української жінки в освоєнні нею сьогодні нових суспільних сфер самореалізації та діяльності. Укоріненість на традиційності існування лише поглиблювалась в часи колоніальної залежності України. Ситуація принципово не змінилась і в радянські часи, попри задекларовану емансипацію жінки в Радянському Союзі. До сімейного ярма додалася ще й державна неволя. Змінилося лише в гірший бік ставлення до жінки-матері, жінки-домогосподарки. Саме радянські часи знищили повагу до власне традиційного способу самореалізації української жінки в сім'ї, не змінивши самого реального становища жіноцтва.

Традиційні розподіли суспільних ролей повинні з необхідністю змінитись у вільному суспільстві, яке орієнтоване на європейські засади сучасного існування. Роль жінки в такому суспільстві не може обмежуватися лише все тією традиційною орієнтацією на роль "берегині". Хоч і для реального сучасного українського суспільства ця роль залишається дуже актуальною. А чоловік у європейській Україні не може бути лише вічним борцем (який, як відомо, залишається "вічно молодим"). Колись він повинен дорости і до віку Батька як для конкретної дитини, так і для нації. Адже, на жаль, поняття чоловік-Батько, на відміну від жінка-Мати, і досі не функціонує в українській культурі. Гострота розуміння цієї проблеми виникала в критичні моменти української історії.