Сторінка
6
Таким чином навіть побіжний аналіз перебігу й суті існуючих у релігійному житті України труднощів дозволяє констатувати, що на сучасному етапі більш "конфліктогенними" є якраз суперечки всередині окремих конфесій, а не між ними.
1. У православному середовищі - це конфлікт між "канонічною" УПЦ і Церквами з невреґульованим канонічним статусом, який фактично є протистоянням між "українською" (з акцентамим на національний чи державний вимір) і "неукраїнською" ідентичностями. Остання не обов'язково означає "антиукраїнську". (Соціологи фіксують наявність в сучасній Україні православних з "радянською" національно-політичною самосвідомістю і навіть унікальний тип "православних атеїстів".) В еклезіальній площині цей конфлікт ще й має характер одвічного конфлікту "батьків і дітей", при чому в даному випадку предметом суперечки є саме визначення того, чи Московська Церква може вважатися матірньою в стосунку до Києва, чи навпаки, і в якому "ступені споріднення" перебувають всі вони в стосунку до Константинополя? Важливою рисою міжправославного конфлікту є його тотальний характер. Його учасники не можуть змиритися із самим фактом існування паралельних структур, іменуючи їх чи то "іноземною аґентурою", чи "безблагодатним розколом" та ставлячи за остаточну мету повну ліквідацію супротивників. Ще одна, потенційно небезпечна риса протистояння в лоні українського православ'я, що він має тенденцію перерости в загальнодержавний конфлікт, на відміну від сутичок із греко-католиками, які обмежуються, як правило, майновими справами і локалізуються в західному реґіоні. Конфліктогенність міжправославних суперечок в Україні підсилюється ще й прямою участю в них різних політичних сил та владних структур (як українських, так і закордонних).
Крім того цей конфлікт, при його цілеспрямованій ескалації, може набрати форми протистояння міжнаціонального (між українцями і т.зв. "російськомовним населенням" в самій Україні) та міждержавного (з Росією, для якої "захист співвітчизників у ближньому зарубіжжі" є одним із основних пріоритетів зовнішньополітичної доктрини та інструментом відновлення своїх впливів на пострадянському просторі). Наростання міжправославного конфлікту в Україні таїть в собі небезпеку каталізації процесів відособлення у вселенському православ'ї у випадку визнання Константинополем української автокефалії, чи у випадку встановлення стосунків з "неканонічними" юрисдикціями в Україні Помісних Автокефальних Церков, незадоволених претензіями Москви на домінуючу роль, чи навіть у випадку консолідації навколо Києва своєрідного "неканонічного Інтернаціоналу".
2. Внутрішній конфлікт у католицькому середовищі не має такого гострого й драматичного прояву, а носить радше характер "стратегічної конкуренції" двох помісних Церков з різними обрядовими традиціями. Але це протистояння має вже свою кількасотлітню "традицію", несучи в собі увесь тягар українсько-польських історичних порахунків та взаємних звинувачень у "націоналізмі". Принагідно зауважимо, що міждержавні стосунки України й Польщі, контакти між світськими інтелектуалами та взаємини на рівні масового "народного бізнесу" напевно ще ніколи в минулому не були такими жвавими і дружніми, на відміну від прохолоди у міжцерковних стосунках, а то й прямих сутичок, як, наприклад, навколо греко-католицької катедри у Перемишлі. Ще однією болісною точкою у взаєминах між греко- і римо-католиками є рецедиви колишньої praestantia ritus latini (принаймні так це виглядає у рецепції греко-католиків), як, наприклад, зволікання Ватикану із визнанням патріаршого устрою, перешкоди у поширенні юрисдикційних структур УГКЦ на східні терени України, обмеження щодо душпастирської праці одружених священиків у діаспорі тощо. Приводом для підозр і недовіри служить краще матеріальне та фінансове забезпечення латинського клиру, а також обмеженість безпосередніх контактів та конкретної співпраці.
Певне напруження спричинює і своєрідна зміна історичних ролей обидвох Католицьких Церков у зв'язку зі зміною католицької еклезіології після Другого Ватиканського собору, демографічними процесами в Україні та її державною незалежністю. Латинники тепер є не лише релігійною меншиною, але й меншиною серед українських католиків. Вони мусять або освоїтися ще й з цією роллю, або ж спрямувати свої зусилля на те, щоб знову стати "більшістю". Остання перспектива є ще однією підставою для побоювань з боку греко-католиків. Самі ж греко-католики стоять перед нелегким викликом, щоб не використати свій статус "більш чисельної та традиційної Церкви" для "історичного реваншу", а спрямувати його на подолання історичних непорозумінь і налагодження спільної праці.
Таким чином, глобальна лінія релігійних конфліктів в Україні пролягає не стільки в площині конфесійній чи навіть юрисдикційній, як радше в протистоянні між тими, хто акцентує на історичних, еклезіальних, культурних, національних та інших особливостях українського християнства і тими, хто оперує "універсалістськими" категоріями, орієнтуєчись на позаукраїнські еклезіальні авторитети та неукраїнські національно-політичні чинники.
6. Перспективи
Хоча ми чуємо здебільшого про конфлікти, є і чинники, які свідчать про поступове зменшення напруги та дають шанси на покращення взаємин. Цьому сприяють і демократичний (попри всі посттоталітарні вади) державний устрій України, і мирне (незважаючи на часом аґресивну риторику і "побутову ксенофобію") співжиття між різними націями і поступове утвердження духовної місії усіх християнських Церков в українському суспільстві. На превеликий жаль не можна сказати, що це пом'якшення ситуації є результатом свідомої й цілеспрямованої діяльності самих Церков задля примирення і порозуміння. Досягнутий компроміс є поки що не так результатом дії християнського імперативу любові, як наслідком взаємних поступок і узгодження інтересів окремих Церков під тиском зовнішніх факторів. Так, зацікавлення у внутрішній стабільності виявляє державна влада. Українське суспільство, часто перейняте проблемами фізичного виживання, просто стомилося від тривалого внутрішнього протистояння. Світова християнська спільнота, стурбована релігійними непорозуміннями в Україні, прагне залучити українські Церкви до міжнародних екуменічних процесів. Існуючий паритет
Завантажити реферат