Сторінка
2

Історичний розвиток Кіпрської Православної Церкви

Під час грецького повстання 1821 р. турки звинуватили кіпрсь­кий єпископат у співчутті повсталим. Вся вища ієрархія Церкви та визначні церковні діячі були доставлені до губернатора і їх убили. Церква була обезглавлена і стояла на межі зникнення. Лише завдяки втручанню Антиохійського патріарха вдалося вберегти Церкву - патріарх прислав на острів нову ієрархію.

Майже століття Кіпр перебував і під протекторатом англійської корони. У 1878 р. Англія орендувала острів у Туреччини, а в 1914р. анексувала його. Тиск європейців-протестантів був порівняно з турецьким не таким жорстоким, але також нестерп­ним. Православна Церква очолила боротьбу греків-кіпріотів за еносіс (об'єднання з «матір'ю-батьківщиною» Грецією). Після закінчення Другої світової війни цей рух набув нових стимулів, пов'язаних з діяльністю ООН. У 1947 р. православна Церква отри­мала нове підтвердження своєї автокефалії. Проте ще 13 років англійському урядові вдавалося утримати ситуацію під контро­лем. Лише після обрання Президента республіки Кіпр у грудні 1959 р., Англія вимушена була дарувати Кіпру незалежність. 16 серпня 1960 р. відбулося офіційне проголошення Республіки Кіпр. Народ високо оцінив вклад православної Церкви в отримання не­залежності - першим президентом незалежного Кіпру був обра­ний архиєпископ Макаріос III (1950-1977 рр.).

У квітні 1973 р. в Кіпрській ПЦ створилася кризова ситуація - троє (із чотирьох!) митрополитів оголосили про необхідність зміщення архиєпископа Макаріоса як глави Церкви, оскільки не­можливо одночасно займати ці дві вищі посади. Лише в липні кри­зу вдалося ліквідувати. Великий Синод у складі єпископів Олек­сандрійського, Антиохійського і Єрусалимського православних патріархатів та Грецької ПЦ змістив бунтівних митрополитів і при­значив нових. Кількість єпархій було збільшено із 4 до 6. Ця церков­на криза сколихнула кіпрське суспільство і викликала певну політичну нестабільність. Нею вирішила скористатися Туреччина, яка у 1974 р. висадила на півночі острова десант, захопила значну територію і оголосила про створення «Турецької республіки Північного Кіпру».

На всій захопленій території були закриті, а іноді зруйновані православні храми, почалися гоніння на православних і взагалі хри­стиян. Ця проблема - розділення острова - не вирішена й досі. Величезні території, цілі селища стоять пусткою. Практично всі християни вимушені були звідти емігрувати.

Відповідно до Конституції республіки Кіпр, Церква відділена від держави. Але позиції Кіпрської православної Церкви залишаються тут досить сильними. І досі Церква реєструє шлюб і смерть, веде ме­тричні книги, бере участь в організації шкільної освіти.

Церква має й досить сильні економічні позиції в державі: вона во­лодіє майже 25% земель, які здаються в оренду державі чи приват­ним особам, а також має монопольне право на виробництво і ре­алізацію міндобрив.

Священнослужителів для Церкви готує духовна семінарія - Бого­словська школа Апостола Варнави в Нікосії. Окрім того, працює близь­ко 40 шкіл різного спрямування у сфері духовної просвіти.

Офіційним друкованим органом Церкви є журнал «Апостол Варнава». Церква має свою теле - і радіос­танцію «Логос».

Церква очолюється архиєпископом з титулом: «Блаженнійший (ім'я. Нині Хризостом. Народився у 1927 р., обраний у 1977 р.) ар­хиєпископ Нової Юстиніани і всього Кіпру». Осідок у м. Нікосія.

При Патріархові діє Священний Синод, до якого входять усі правлячі архиєреї.

Кілька століть окупації Кіпру призвели до певного занепаду тут Православ'я. Кількість православних парафій уже при турках скоро­тилася порівняно з VII ст. утричі.

Нині Кіпрська православна Церква має у своєму складі одну архиєпископію і 5 митрополій. У Церкві нараховується близько 600 громад (650 священнослужителів), а також 9 чоловічих (84 ченців) і 14 жіночих (142 черниці) монастирів. Кількість віруючих визна­чається в межах 450-550 тисяч осіб.

Використана література:

1. Чобич С., прот. Історія християнської Церкви. – Л.: Видавництво «Добра справа», 2001.

2. Скурат К. Е. Конспект по общей церковной истории для 4-го класса Семинарии. – К., 1979.

3. Лотоцький О. Автокефалія. Т.II. Нарис історії Автокефальних Церков – К., 1999.

4. Бессонов М. Н. Православне в наши дни. – М., 1990.

1. Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. – К.: Світ Знань, 2004.