Сторінка
3
3. Біблія – як духовне джерело людства
Сьогодні, після тривалої неуваги до Біблії, негативного до неї ставлення, якими позначався ще вчора атеїстичний напрям нашої освіти, пильніше, уважніше маємо вчитатися в Книгу Книг і ми з вами. Адже у долі нашого народу, в історії його культури, літератури, освіти Біблія займає особливе місце. Недарма ж “зоряною, біблійною й пишною” величав землю рідну поет Богдан-Ігор Антонич. Від найдавніших часів мистецтво, живопис, скульптура, графіка, література черпають із Святого Письма теми, сюжети, мотиви, образи, переробляючи їх, переосмислюючи відповідно до животрепетних проблем свого часу. З давніх-давен біблійна міфологія зрослася з міфологією слов’янською: легенди та міфи про перших людей, про мудрого Соломона, про євангелійних героїв (у першу чергу про Ісуса Христа та Богородицю, про апостолів Петра та Павла) увійшли в народну свідомість. Щоб пересвідчитись у цьому, погортаймо уважно збірники “Легенди та перекази” (К., 1985), “Прислів’я та приказки” (К., 1989, 1990, 1991) або хоч ті, що увійшли до хрестоматії (с. 142–157). Переконаємося, що особи, які в Святому Письмі діяли цілком природно, у народній фантазії набули міфологічних рис. Так, творять чудеса апостоли Петро і Павло, перемагає змія святий Георгій. Образ Богородиці, як підкреслює Валерій Шевчук, походить від міфологічних образів Богині-землі й Богині-матері.
У різні віки ставлення митців до Святого Письма змінювалось. Так, в середні віки Біблія була непорушним каноном, у творах літератури використовувалась як джерело не лише образів, а й історичних відомостей. У “Повісті минулих літ” знайшли відголоски біблійні легенди, наприклад, легенда про Самсона: княгиня Ольга палить місто Іскоростень так само, як спалив поле філістимлян Самсон. Особливого значення для християнської міфології набуває культ святих, виникає житійна література, яка розповідає про життя святих, їх подвижництво, аскетизм і поширюється у формі окремих біографічних оповідань або у складі спеціальних збірників, таких, як “Четьї Мінеї”, “Прологи”, “Патерики”. За хрестоматією або збірником “Дерево пам’яті” (К., 1990. — Т. 1) ви ознайомитесь із анонімними “Житієм Ольги” та “Оповіданням про святих князів Бориса та Гліба”, з “Житієм Володимира” Димитрія Туптала. Святе Письмо позначилося й на творах ораторсько-проповідницької прози. Українські письменники-полемісти спиралися на Біблію, відстоюючи переваги віри православної. Так, знайомлячись на наступних заняттях із посланнями Івана Вишенського — першого “публіциста у великім стилі”, за словами Івана Франка, — ми знайдемо сотні цитувань Святого Письма, зокрема Нового Завіту і послань апостола Павла. Та й самі послання Вишенського за стилем нагадують послання апостола Павла. Біблія була для Вишенського непорушним, незаперечним авторитетом, він ставив Її вище за праці мислителів античності Арістотеля та Платона, в той час як сучасники Вишенського зверталися до їх філософських трактатів все частіше й частіше. Бо ж і тоді вже помічено було чимало логічних суперечностей у багатьох біблійних положеннях — сьогодні їх, наприклад, американський пастор Сендерленд нараховує близько 10 тисяч*. Поступово образи Святого Письма починають трактуватися в літературі не буквально, а алегорично. Григорій Сковорода, в творчості якого Біблія посідає найповажніше місце, першим розмірковує про символічне, а не буквальне розуміння її образів, мотивів, тлумачень. Український мислитель вважав, що в Біблії є чимало суперечностей, тому недоцільно сприймати її догматично. Глибше знайомлячись із творчістю Сковороди, звернімо увагу на його неоднозначний погляд на Книгу Книг, яка для нього є плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Висміюючи “історіальний вздор” її, український Сократ разом з тим спонукає бачити у Біблії багатющий світ символів, за допомогою вдумливого осмислення яких людина спроможна глибше пізнати і навколишній світ, і саму себе в цьому світі. На біблійній символіці побудована переважна більшість прозових, драматичних і поетичних творів давнього письменства. В останніх традиція цитування біблійного тексту отримала назву “візерунки”. Сьогодні завдяки ряду нових видань давньої української поезії маємо змогу простежити багатство і розмаїття переосмислення мотивів Святого Письма у віршах Г.Сковороди, І.Величковського, Л.Барановича, І.Максимовича, С.Климовського та багатьох інших. Звернімо увагу на те, що біблійною образністю багата не тільки духовна лірика, а й історичні вірші, світські, панегіричні.
4. Вплив біблійних мотивів
на українську культуру (літературу)
Важливим естетичним, моральним, етичним стимулом стало Святе Письмо й у розвитку літератури наступних періодів. У літературі XIX–XX ст. розвивається традиція алегоричного переосмислення біблійних мотивів, образів, тем та прямої обробки біблійних текстів. Активніше переосмислено біблійну образність у творах поетичних, з якими ви ознайомитесь, вивчаючи творчий доробок І.Франка, Т.Шевченка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Тичини, І.Драча. Рідкісним, але плідним є звернення до біблійних мотивів у творах прозових (наприклад, “Авірон” Г.Хоткевича), драматичних (“Ціна крові” С.Черкасенка) чи художньо-публіцистичних (“Перебудова Вавилонської вежі” Є.Сверстюка*, “Молитва до мови” К.Мотрич* або ж “Вавилонська вежа і змішання мов” М.Трубецького)*. За багато століть біблійні образи стали органічною ознакою художнього мислення. Звичним, наприклад, став вираз “бути записаним на скрижалі історії”, що означає здобути безсмертя, добру пам’ять нащадків. Рядок “високих дум святі скрижалі” з вірша М.Вороного, присвяченого І.Франку, ми не відразу співвідносимо з біблійною першоосновою. За легендою, на кам’яних плитах-скрижалях були написані заповіді, які Бог дав Мойсееві на горі Сінай. Не відразу, можливо, пригадується біблійний сюжет, коли чуємо вираз “за часів Адама”, що означає сиву давнину. Знаменитий Шевченків вислів: “Усі на сім світі — і царята, і старчата — Адамові діти”, нагадуючи про спільний корінь роду людського, проголошує рівність усіх людей. Мотив гріхопадіння, вигнання перших людей з раю — один із найпопулярніших у мистецтві різних часів і народів. Давайте бодай пунктирне простежимо його динаміку в українській поезії і побачимо, як по-різному, відповідно до злободенних суспільних, національних, моральних проблем, інтерпретовано його різними авторами, кожен із яких зумів через загальновідоме сказати водночас і щось нове, привернувши увагу читача до гармонійних чи драматичних, комічних або й трагічних вимірів давно зужитої, здавалось би, теми.
Завантажити реферат