Сторінка
6

Теорія походження релігії та християнські віровчення

Міфологічний світогляд складався в процесі трудової діяль­ності людини і викликаної її колективним характером необхід­ності спілкування за допомогою членороздільної мови. Одно­часно розвивалося мислення, складалися умови для виникнення складного, системного світогляду.

6.Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого («свята трійця»). Бог-отець розглядається як тво­рець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською «біографією». Бог-дух святий походить від Бога-отця, у като­лицизмі — і від Бога-сина. Християнська «трійця» несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат , боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що припи­суються Христу, авторитету «божественних істин», а саме: пред­ставити християнство як «боговстановлену релігію».

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до «спасіння від влади гріха». Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запору­кою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спо­творенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднес­ти, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогріш­ними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідо­мості віруючих спотворених уявлень про світ.

Символ віри приписує вірувати в «єдину святу, соборну та апо­стольську церкву», визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого христи­янства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить не­значною переробкою стосовно культу Ісуса Христа. Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської обрядності називають­ся таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до хрис­тиянства шляхом занурення у воду або скроплення), миропома­зання (передавання хрещеному «благодаті святого духа» шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах свя­щеникові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан дия­кона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми дже­релами християнські таїнства сягають первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «свя­щенного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно вплива­ючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння».

Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.

Висновок

Щоб пізнати релігію, мало вивчати її зовнішні наслідки, треба зазирнути у саму сутність людського духу, роздивитись її глибинні потреби і закономірності. Релігія являється плодом цих закономірностей і виразом цих потреб. Релігія впливає на життя людини, визначає в кінцевому висновку стратегію її поведінки, формуя таким чином обличчя цивілізації.

Релігія охоплює багато можливих сенсів людського життя. Однак усі сенси живі і в найближчий час можуть зібрати навколо себе велику кількість людей. Саме це вимагає, щоб увага суспільства була зосереджена не тільки на другорядні деталі функціонування релігії, а й на придбання і втрату усіх сенсів, які колись були відкриті людством .