Сторінка
2

Конфесійно-етнографічний ареал України

На сучасному етапі населення України також залишається поліетнічним. Приблизно 85% його становлять українці, які рівномірно населяють те­риторію держави. Решта населення — росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдовани, румуни, угор­ці, болгари, греки, німці, татари, вірмени та інші етнічні групи. Процес виникнення і формування багатьох етнічних груп на території України був зумовлений не тільки складними соцільно-полі-тичними факторами, багатовіковими міжетнічни­ми стосунками, спільністю історичної долі, а й релігійними факторами — церковними міжусоби­цями, міжконфесійними конфліктами, гонінням на іновірців у суміжних країнах.

Зокрема, певна частина росіян переселилася в Україну в 60-х pp. XVII ст. після релігійної рефор­ми патріарха Никона, через переслідування ста­ровірців із боку Російської церкви та держави. Но­ву хвилю російських переселенців в Україну, цього разу в XIX ст., було спричинено пересліду­ванням сектантів російського православ'я — духо­борів і молокан. Завдяки цьому в Україні з'явили­ся не лише російські поселення, а й нові релігійні громади —старовірів, духоборів, молокан та ін.

Розселення поляків в Україні було пов'язане спершу зі Східною Галичиною, а потім із Правобе­режжям, де в межах українського етнічного маси­ву з XIV ст. формувалися найчисленніші польські етнорелігійні громади католиків. Масове пе­реміщення польського населення у XVII—XVIU ст. до Правобережної України, засилля польських поміщиків і католицького духовенства призвели до масового покатоличення місцевого українсько­го населення, а відтак — до створення католицької церкви.

Поселення євреїв в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі, де існували громади слов'я-номовних євреїв (кенаани). З XVI ст. тут оселяли­ся ашкеназі — вихідці з Польщі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). Розселені спорадично, окремими етно-релігійними громадами на Правобережжі, євреї започаткували тут іудаїзм, а згодом і його течію — хасидизм.

Румунізація українського населення Північної Буковини, чому сприяла особлива організація цер­ковного управління і шкільної освіти, а також на­лежність румунів та українців до православ'я, зу­мовили формування етноконфесійної групи — во­лохів (православна віра на Буковині називалася в народі волоською).

З XVIII ст. на території України селилися західноєвропейські колоністи (німці, французи, голландці, швейцарці, австрійці та ін.), які зазна­вали у своїх країнах переслідувань за релігійні пе­реконання. Це зумовило виникнення на території країни протестантських громад менонітів, мето­дистів, лютеран та ін. Поширенню протестантизму сприяло те, що землі на півдні України, які нале­жали Запорозькій Січі, після її знищення безкош­товно передавались у користування західноєвро­пейським колоністам, значний прошарок яких становили протестанти.

Отже, поліетнічний склад населення України, що формувався протягом століть, сприяв історич­ному існуванню різноманітних конфесій та релігійних течій. Деякі з них існують дотепер, інші трансформувались і злилися з новими кон­фесіями. Але поміж різноманітних конфесій домінуюче становище посідало православ'я, що його сповідували більшість українців, росіян, білорусів та інших груп населення, і лише в Західній та Правобережній Україні мільйони при­хильників мала греко-католицька церква, послі­довниками якої були українці.

Важливо також відзначити, що історія Ук­раїнської держави не знала гострих міжрелігійних війн, значних міжконфесійних і міжцерковних конфліктів. Щоправда, траплялися суперечки між уніатами та православними. В Україні в минулому панувала певна віротерпимість, що дозволяло зна­ходити тут притулок від переслідувань різно­манітним послідовникам релігійних конфесій, члени яких виборювали свою незалежність від панівної церкви. Тому сучасні конфесійні та міжцерковні конфлікти, що виникають спорадич­но в окремих регіонах України, не мають історич­них коренів, а обумовлені певними політичними чинниками.

3. Поліконфесійний склад населення України

Україна — поліконфесійна держава, що зумов­лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла­лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос­таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор­ганізації можна також умовно розділити на грома­ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.

Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдо­вани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представ­ники інших етнічних груп. Її громади, організації та об'єднання рівномірно розташовані на всій те­риторії держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церк­ва — Київський патріархат. Українська право­славна церква Московського патріархату. Ук­раїнська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об'єд­нують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, полі­тичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно на­лежали до певних православних релігійних гро­мад, та ін.

Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80—90-х pp. XX ст., історично існування православ'я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під .юрис­дикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ'я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала до­лю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Ук­раїні сталися зміни в монопольному становищі російського православ'я. На національно-тери­торіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об'єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утвори­лась УПЦ—КП. Управління церквою здійснює Ви­ща церковна рада на чолі з патріархом київським і всієї Русі-України.