Сторінка
2

Творчий шлях людини. Р. Роллан (1866 — 1944)

Виступає своєрідний феномен незавершеності творів майстра. Протя­гом 21 року він не закінчив ні пам'ятник Юлію II, ні пам'ятник Медічі, ні ще декілька проектів. Він не завершив також поему, сповнену скорботи й жадоби смерті. Але й зовні завершений твір не є таким для його автора. І так до безконечності.

У другій частині свого твору про Мікельанджело, яка називається "Зречення ", постає співвідношення Любові та Віри. В цій любові не було нічого егоїстичного, нічого чуттєвого, це було містичне поклоніння красі Кавальєрі, дружба з Вітторією Колонне як палке сполучення двох у Богові. Це була і любов до ближнього. До любові у Мікельанджело було ставлення, споріднене платопівському. Його полонила краса думок, слів, звуків, а найбільше — краса тіла. Красиве тіло було для Мікельанджело самим боже­ственним, що являється у земній оболонці. "Він наближався до нього із тріпотінням, як Мойсей до неопалимої купини".

Це унікальний феномен — Мікельанджело як митець і як людина. Йо­го розчарування своїми творами підтверджує це. Історія його останньої скульптури "Зняття з хреста" вже свідчить про байдужість автора щодо своїх творінь. Він продовжував працювати не для мистецтва як такого, а для віри в Христа, тому що його дух і його сила не могли не творити.

Після смерті Вітторії жодне значне почуття не осяяло його. Його стосун­ки з людьми зводилися до найнеобхіднішого. Він не пускав сторонніх у свій внутрішній світ — ні пап, ні світських володарів, ні навіть колег. Він жив одинокий зі своїми помічниками та домашніми тваринами. Як Гамлет, він сумнівався в усьому. Він відвертався від дії. "Я такий старий, що часто смерть тягне мене за собою за одяг. Коли-небудь моє тіло впаде, як ця свічка, і, як і вона, погасне світло мого життя".

В останні роки життя природа стала для Мікельанджело відрадою. Він любить поле, гаї, біжить від омани міст. І в природі він шукає Бога. Його мистецтво дедалі ревніше прославляє Страсті Христові, а поезія зану­рюється в містицизм. Він зрікається мистецтва і кидається в обійми Розіп'ятого. "Ні живопис, ні скульптура не в змозі більше умиротворити душу, звернену до тієї божественної любові, яка простирає з хреста руки, щоб прийняти нас".

Смерть була очікуваною та жаданою. Він віддав свою душу Богові, а тіло — землі. І Роллан підсумовує: "Великі душі — як високі вершини: їх хлеще вітер, окутують хмари, але, піднявшись до них, дихаєш легше і повніше, ніж в іншому місці. Повітря тут має чистоту, яка омиває серце від бруду його, а коли розсіюються хмари, то бачиш себе піднесеним над людським родом. Середні люди не можуть жити на цих вершинах. Але зрідка нехай вони туди піднімаються . Там вони відчують себе ближче до Вічності, і далі вони зійдуть на рівнину життя з серцем, загартованим для повсякденної боротьби".

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.