Сторінка
2

Теорія когнітивного дисонансу. Л. Фестінгер

Перша інстанція, в якій Фестінгер виявив сміливість і безумовність, був дослідницький проект 1954 року, згідно з яким він та два його студенти Міннесотського університету діяли як секретні агенти протягом семи тижнів. Вони вичитали в газетах про пригоду з місіс Кіч (несправжнє ім'я) — до­машньою господинею, що мешкала недалеко від Міннеаполіса. Ця жінка стверджувала, що близько року тому отримала послання від вищої істоти, яку вона ідентифікувала як опікуна з планети Кларіон (він заявив про себе у формі автоматичного письма, яке жінка написала, перебуваючи в трансі). Отож 21 грудня, йшлося у посланні, великий потік має покрити Північну півкулю, і всі, хто живе там, за винятком небагатьох обраних, будуть зни­щені.

Фестінгер, який саме в цей час розробляв свою теорію, та його молодші колеги побачили надзвичайно слушну нагоду спостерігати когнітивний ди­сонанс "із перших рук".

Психологи відчули, що публічна заява місіс Кіч і наступні події мали б бути неоціненною демонстрацією реального життя — розвитку парадок­сальної відповіді на суперечливу очевидність. Вони розробили план, згідно з яким місіс Кіч повинна була в невеличкій хатині спілкуватися з усіма, хто повірив у це пророцтво і хотів би разом з нею дочекатися наступних повідомлень з планети Кларіон. Серед цієї аудиторії були троє дослідників і п'ятеро студентів-асистентів. Під виглядом віруючих вони брали участь в їхніх зібраннях шістдесят разів протягом семи тижнів. Дослідження було фізично та емоційно виснажливим — частково через напруженість прихову­вання реакції на абсурдність того, що відбувається.

Нарешті місіс Кіч отримала довгоочікуване повідомлення: космічний ко­рабель прибуде в певне місце у певний час, щоб урятувати віруючих. Проте корабель не прибув, а 21 грудня минуло без будь-яких наслідків.

Зрештою жінка отримала ще одне повідомлення: мовляв, завдяки добру і світлу, створеним віруючими, Бог вирішив відвернути нещастя й пожаліти світ. Дехто з адептів новоствореного культу, зокрема ті, хто мав щодо нього сумнів і не зміг примирити помилку, що сталася, з власною вірою, зникли. А ті, які глибоко віддалися цьому віруванню, навіть кинули свої заняття і продали свої володіння, тобто поводилися так, як дослідники це й передба­чали. Вони пішли більше переконані, ніж сама місіс Кіч. Розкриття таємниці не завадило їхній вірі. З огляду на це усувається конфлікт між тим, у що во­ни вірили, і дійсністю, що приносить розчарування.

У 1959 році Фестінгер та його колега Дж.Карлсміт провели те, що зав­жди цитується як класичний когнітивний експеримент. Суть його поля­гала у тому, що дослідники, вдаючись майже до артистичних заходів, здійснювали спроби зменшити когнітивний дисонанс учасників дослідження.

Фестінгер і Карлсміт пропонували подружжям виконати вкрай нудне завдання: ті мали класти дюжину шпульок на тацю та знімати їх з неї протя­гом півгодини. Після того як одна пара закінчувала, один із дослідників роз­повідав їм, що метою експерименту було дослідити, яким чином зацікавленість у завданні спричиняє певний ефект. Потім подружжя мало сказати наступним піддослідним, що приємного було у завданні, а також особливо підкреслити цікавість і приємність цього завдання. Далі це под­ружжя залучалося до наступної серії експерименту, де ті мали виступити в ролі дослідника-асистента. За це пропонувалася грошова винагорода — один або 20 доларів. Невдовзі всі учасники експерименту мусили зізнатися, що їхні слова про "цікаве" завдання були очевидною оманою для наступного піддослідного. Після цього останнього піддослідного спитали, наскільки приємним було для нього це завдання. Оскільки завдати дійсно було безза­перечно нудним, брехати кому-небудь ще — означало творити умову когнітивного дисонансу ("Я брехав кому-небудь ще. Проте я не є такого роду людиною"). Кардинальним було питання, чи вплине розмір плати, яку отримали піддослідні, на використовувані ними засоби полегшення дисонансу. Можна було сподіватися, що ті, хто отримав 20 доларів — на той час досить значну суму, більш охоче змінять свою думку щодо завдання, ніж ті, хто от­римав один долар. Проте Фестінгер і Карлсміт передрікали протилежне. Піддослідні, які отримали 20 доларів, вважали ці гроші солідною винагоро­дою за експеримент, а отже, швидко погоджувались на те, щоб підтвердити свою брехню. А ті, хто отримав долар, мали таке незначне виправдання своєї брехні, що вони ще відчували когнітивний дисонанс і могли полегшити його, лише переконуючи себе, що завдання дійсно було цікавим.

Як зазначалося, теорію когнітивного дисонансу було піддано гострій критиці. А між тим потік експериментів показав, що когнітивний дисонанс має бути кваліфікований як змістовне, здорове явище. І, більше того, як зріла теорія.

У своїх спогадах відомий соціальний психолог Е.Лронсон писав: " .Ми можемо створити десять хороших гіпотез протягом вечора . такого роду гіпотез, жодна з яких навіть не снилася людині кілька років раніше", проте досить рідко робимо це. Саме цей факт суттєво вивищує статус теорій, які дістають ґрунтовне підтвердження у практиці.

Теорія когнітивного дисонансу пояснила деякі способи соціальної по­ведінки, що не були розглянуті біхевіористами. Ось кілька прикладів, підкріплених експериментами. Чим міцнішим стає членство в групі, тим вище група оцінюється особистістю. Ми не любимо те, що спричиняє нам біль, замість того, щоб відчувати, що біль був цінним. Ті, хто палять цигар­ки, кажуть, що зв'язок між палінням і раком є недоведеним; студенти, які обманюють, кажуть, що всі також обманюють, і що вони роблять це, щоб не бути в невигідному становищі. Люди, які дотримуються протилежних по­глядів, схильні інтерпретувати ті ж самі факти зовсім по-різному; кожний пригадує тих, хто підтримує його позиції, "наводить блиск на поверхню" і забуває те, що могло б створити дисонанс. Якщо люди, котрі вважають себе розумними, змушені завдавати болю іншим (як, наприклад, солдати цивільним у ході війни), вони зменшують остаточний дисонанс, принижую­чи переможених. Якщо хтось має користь від соціальної несправедливості, що спричиняє страждання інших, він переконує себе, що стражденні не­спроможні жити краще, що така їхня дорога життя і т. д.