Сторінка
4

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981)

Якщо Фрейд вважав метою психоаналізу інтегрування потягу в гармонію з ego, якщо для нього несвідоме мало загрозливий аспект, то для Лакана це була ділянка "істини", автентичності. І все ж Лакан був переконаний, що несвідоме не може бути об'єктом знання, що ego проектує себе і тому може пізнати себе. Самопізнання, рефлексія в себе є неможливими.

У той час як для Фрейда несвідоме є суб'єктивним концептом, для Лака­на несвідоме не є ні первісним, ні інстинктивним. Воно включається у все, що ми говоримо або робимо. Проте у намірах осягти несвідоме ми втра­чаємо його — як двічі втрачену Евридику. Несвідоме є те, що ми ніколи не впізнаємо, але це не означає, що до цього не варто докладати зусиль.

Два процеси мають центральне значення у фрейдівській теорії: первин­ний процес, який асоційовано з несвідомим (ірраціональна думка), і вто­ринний процес, асоційований зі свідомим (логічна думка). Коли об'єкт задоволення відкинутий, а життя є важким, люди часто відступають від ре­альності і долають фрустрацію у галюцинуванні. Але після певного часу для виживання індивіда принцип реальності входить у гру. Ego втручається, розділяє речі та припиняє галюцинацію. Вторинний процес переривається несвідомим. Людська раціональність порівнюється з тонким крихким фаса­дом, який несвідоме розриває навпіл. Вторинний процес більш схожий на первинний, ніж про це думав Фрейд.

У наших сновидіннях відбуваються первинні процеси. Фрейд удало на­звав сновидіння "царською дорогою до несвідомого". Для Лакана сно­видіння не є образною репрезентацією; сновидіння є дійсним текстом. Про де він висловився так: "Сновидіння схоже на ігрову вітальню, в якій хтось має намір стати глядачем, щоб угадати добре відому розповідь або варіант її виключно за допомогою німого шоу. Сновидіння потребує мови. Для несвідомого воно є тільки одним із елементів вияву. Гра і сновидіння зро­стають за нестачі належного матеріалу для представлення таких понять, як причинність, суперечність, гіпотеза і т.д., і це доводить, що вони є насампе­ред формою написання". У сновидіннях постають процеси конденсації та заміщення. За Лаканом, у конденсації відбувається накладання знаків, які обирають метафору як поле свого вияву. Тому простий образ може мати різні значення. Заміщення означає, що активність несвідомого спрямована на те, щоб "збивати з пантелику" цензуру асоціюванням з метонімією (заміна одного слова іншим, перейменування).

Фрейд прагнув довести домінування культурного над природним. Лакан відкидає думку про вроджену людську природу. Природне — це реаль­не, яке не можна схопити в чистому вигляді, адже воно завжди опосередко­ване мовою. За Фрейдом, усвідомлення виступає трагічним елементом у природно-культурній дихотомії. За Лаканом, трагедія полягає у вічній не­стачі цілого (єдності природного і культурного).

У фрейдівській теорії Бдипів комплексрозглядається у контексті теорії психосексуальності. На першій фазі інфантильної сексуальності — оральній — є потяг сполучення і знищення. Друга фаза — анально-садистична — асоціюється з підкоренням і домінацією. На третій — фалічній — хлопчик бажає материнської винятковості. Він боїться кастрації і розвиває в собі страх імпотенції. Це інтроекція батьківської погрози, яка приводить, зреш­тою, до подолання комплексу.

Лакан намагається раціоналізувати фрейдівське тлумачення Едипового комплексу таким чином. У той час як Едипового батька, за Фрейдом, слід розцінювати реально, як біологічного батька, лаканівське ім'я батька оперує в регістрі мови. Ім'я батька є право. Легальне призначення батьківського імені для дитини означає зупинку для непевності щодо ідентичності батька.

Лакан не зрікається ідеї "трьох фаз", але наполягає на їхній інтерсуб'єктивності. Фрейдівська теорія стосується фізичного, а не сим­волічного. За Лаканом, усі наші фантазії — це символічна репрезентація бажання повноти. Фрейд стверджує, що раціональний дискурс можливий, навіть якщо він руйнується несвідомими силами. Для Лакана дискурс конституює несвідоме. Мова і бажання тому співвідносні. Бажання є онтоло­гічним, а боротьба за повноту вагоміша, ніж сексуальна сила. Бажання є метонімією бажання бути.

Якщо Фрейд говорить про інстинкти й потяги, Лакан звертається саме до поняття бажання, яке було запозичене з лекцій Кожнева про Гегеля. Ці лекції мали вплив не тільки на Лакана, а й на Сартра та інших. Кожнев розповідав про розвиток самосвідомості. Гегель стверджує, що самосвідомість розвивається із біологічної самості. Самосвідомість не реалізується за ор­ганічних вад. Нестача (зокрема, відчуття голоду) робить нас свідомими того, що є потреба в чомусь.

За Гегелем, наше бажання потребує специфічного об'єкта. Коли ми ба­жаємо не річ, а спілкування з іншими, ми стаємо людяними. Більше того, бажання є мобільним; воно може бути безперервно заперечуваним, але воно продовжується.

Особливий вплив на Лакана мав Гегель. Оскільки лаканівське розуміння бажання, потреби, вимоги було взято у Гегеля, слід знову повернутися до гегелівської феноменологічної драми про Пана і Раба. Звертання до теми "Пан і Раб" здійснювалось також Марксом і Ніцше, воно постійно відтворюється і в сучасній соціальній думці.

Гегель зауважив, що особа, яка уважно споглядає якусь річ, захоплена цією річчю і забуває себе (предметна свідомість). В його міркуваннях слово "Я" тут не трапляється. Щоб воно з'явилося, має бути наявним щось інше, ніж чисто пасивне споглядання. І ця інша річ є бажання. Дійсно, коли лю­дина має досвід бажання, коли вона є, наприклад, голодною і стає свідомою цього, вона з необхідністю усвідомлює себе. Бажання є завжди відкритим для індивіда — саме як его-бажання, і для вираження бажання він має ви­користати слово "Я". Так тлумачить Гегеля Кожнев.

Бажання непокоїть особу, примушує її діяти.Дія спрямовується для задоволення бажання, але може це зробити тільки за умови негації, дест­рукції або, зрештою, трансформації бажаного об'єкта: для вгамування голо­ду, наприклад, їжа має бути переробленою. Отже, кожна дія є негацією. Буття, яке їсть, створює і захищає свою власну реальність шляхом подолан­ня реальності інших за допомогою асиміляції та інтерналізації зовнішньої реальності. Загалом кажучи, "Я" як бажання є порожниною, що отримує реальний позитивний зміст завдяки негації, яка задовольняє бажання, руй­нуючи, перетворюючи та асимілюючи бажання "не-Я". Бажання — од­кровення порожнини, наявність відсутності відрізняється від бажаної речі. Воно спрямовується проти іншого бажання, іншої жадібної порожнини іншого "Я". Бажання є гуманним тільки як бажання іншого, а не тільки якщо хтось бажає бути задоволеним або, краще, пізнаним як гуманна цінність. Будь-яке бажання спрямоване до цінності. Бажати бажання іншого є реально бажати визнання. З цим безпосередньо пов'язується величний розвиток теми "Пан і Раб".