Сторінка
7

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981)

Один із лаканівських принципів психоаналізу полягає в тому, що суб'єктивність є цілком відносною; вона тільки входить у гру через прин­ципи різниці, при протиставленні "Я" та "інші" або "ви" і ''Я". Суб'єктивність є не сутність, а тільки вершина відношень, і може бути індукованою при задіянні системи значень, яка існує до індивіда і визначає його культурну ідентичність. За допомогою міркувань суб'єкт продукується, а існуючий порядок підтримується. У зв'язку з цим постає питання про відношення символіки до реального і нереального — того, що перебуває тільки в уяві.

УявуЛакан розглядає як рід довербального регістру, логіка якого на­самперед є наочною та виступає перед символікою як ступінь у розвитку психіки. Час її утворення було названо "станом дзеркала". На цій стадії ще не існує утворення, що давало б змогу дитині відрізняти власні форми психічного від форм інших. М.Клейп була першою, хто в дусі психоаналізу розкрив дитячу психологію та вказав на риси уяви, які згодом описав Ла­кан.

Функціонування уяви має доедиповий смисл. Самість прагне злитися з тим, що виступає як Інший. Дитина викликає занепокоєння інших своїм "дзеркалом" рефлексії; поки "Я" формується з тих складових, що базуються на хибних пізнавальних актах, вона повільно, з напруженням утворює цілісну особистість, переживаючи глибоку розділеність "Я".

Першим бажанням дитини має бути те, що бажає мати. Стосунки дити­ни з матір'ю формуються на ґрунті взаємної проникливості та безпосеред­ності. Згодом бажання дитини відкриває шлях для ідентифікації з батьком.

Поява асоціального, дуального і змішаного відношення дитини та її ма­тері є зреченням для світу символічного міркування. Батько стає третім терміном. Постає символічний порядок, коли сприймаються його ім'я та відповідні заборони. У символіці немає конкретної відповідності між реча­ми і тим, як вони називаються, — символ пробуджує відкрито кінцеву сис­тему значень. Символічне значення є соціальним, а не нарцисичним. Це Едипова криза, яка свідчить про входження дитини у світ символіки. Закони мови і суспільства оволодівають дитиною, оскільки вона сприймає батьківське ім'я і батьківське "ні".

Лакан розуміє історію Едипа в термінах мови, а не в термінах тілесного. Біологія завжди тлумачиться людським суб'єктом, що має мову. І не тільки біологія, — весь досвід символічно опосередкований і має бути інтерпретований у контексті соціальних умов.

Лаканівське зауваження щодо символічного порядку є спробою створи­ти опосередкування між аналізом лібідо та лінгвістичними категоріями, щоб передбачити перекодування схем, яке дає змогу нам говорити про ці пред­мети в загальній концептуальній структурі. Едипів комплекс було перероб­лено Лаканом на лінгвістичний феномен, який він визначив як відкриття суб'єктом "Імені — Батька". Лакан відчуває, що "учнівство" мови є певним відчуженням для душі, але усвідомлює, що неможливо повернутися до ар­хаїчної, довербальної стадії самої психіки.

Лакан наполегливо розробляє теорію лінгвістичного розвитку дитини. Він твердить, що набуття іменівиражається у повній трансформації позиції суб'єкта в об'єктивному світі. Це є детермінація суб'єкта мовою. Мабуть, такий підхід слід вважати спробою фрейдистського тлумачення теорії лінгвістичної відносності Сепіра—Ворфа. Крім того, і О.Лурія показав вирішальний вплив мови на розвиток психіки. Це стосується Ж.Шаже, Л.С.Виготського і не тільки їх. Фрейдистське тлумачення несвідомого роз­глядається в термінах мови. ''Несвідоме є міркування Іншого" — дивне за­уваження для тих, хто асоціює мову з мисленням і свідомістю.

Справжня реальність, яку ми ніколи не можемо знати, перебуває поза мовою. Це найбільш проблематичне питання, оскільки не може бути для людини безпосереднього досвіду, а існує тільки опосередкований. "Реальність, або те, що сприймається як таке, чинить опір символізації аб­солютним чином". Еклектика у Лакана поступилася місцем агностицизму. Проте це не завадило йому мати успіх у представниць феміністського руху·

Ім'я Лакана продовжує бути найбільш суперечливим у сучасній феміністській теорії. Значна кількість феміністок використовують його тво­ри, щоб спонукати розвиток фалоцентричних знань. Інші є надто ворожими до Лакана, вбачаючи в ньому еліциста, прихильника чоловічого панування тощо. Хоч би як там було, три головні проблеми лаканівських праць станов­лять глибокий інтерес для феміністок: зв'язок сфер суб'єктивності, сексу­альності та мови. Його децентрованість щодо раціонального, свідомого суб'єкта (ідентифікованого з ego), його підрив загальних тверджень щодо інтенціональності або доцільності суб'єкта "раціональних" дискурсів і його проблематизація ідеї "натуральної" сексуальності сприяли становленню феміністських теорій гуманістичного спрямування. Феміністський психо­аналіз також пов'язує себе з лаканівською теорією, вбачаючи в ній засіб розкриття патріархальних відношень. Разом із тим еманація психоаналізу, включення його в ситуативну безконечність життя приводить до втрати тео­ретичної цілісності, а дослідників Лакана — до тих джерел, з яких він постав.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.