Сторінка
2

Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл життя та "світове безглуздя". "Світогляд у фарбах". Є. Трубецькой (1863—1920)

Отже, періодизація психології (або визначення її спрямувань у XX столітті) має відійти від запропонованої А.Маслоу; біхевіоризм, фрейдизм, гуманістична психологія. Насправді перед нами, з урахуванням українсько-російського контексту, постають дещо інші засади періодизації. Дійсна гу­маністична психологія реально постала вже у першій третині XX століття, хоча б у пошуках авторів "Питань теорії та психології творчості" (1900-1923), у розробках українсько-російськими авторами проблем смислу жит­тя у повній відповідності з ідеями смислу творчості (Є.Трубецькой, С.Франк, Д.М.Овсяпико-Куликовський, О.М.Веселовський та ін.). Це був великий етап, до якого слід додати і пошуки К.Ясперса щодо "психології світоглядів".

Проте суттєві зрушення у свідомості людства привели до відмови від цього дійсно гуманістичного спрямування, і на перший план вийшов сцієнтизм з його втратою проблем людського. Саме в цей період і слід включити три напрями психології, зазначені Маслоу. Але те світло в кінці тунелю, якого підсвідоме прагнула психологія, має бути світлом певного канону бачення психологічних проблем, бачення самого психічного. Дійсним третім спрямуванням психології XX століття має стати спряму­вання канонічної психології, психології дійсного гуманізму.

Вона включає в себе і проблеми життєвого шляху людини, про які у праці "Смисл життя" і говорить далі Трубецькой. Суперечка стосується внутрішньої боротьби між смислом і безглуздям. Уві сні та наяву — проти­лежні реальності. В якій же реальності ціль і смисл людського життя? На­туралістичне і супранатуралістичне буття рівною мірою однобічні. Трубець­кой вважає індійське і грецьке тлумачення смислу життя рівною мірою не­спроможними. Дві лінії двох світоглядів — горизонтальне і вертикальне схрещення, а хрест є найбільш універсальним зображенням життєвого шля­ху. Хрест лежить в основі будь-якого життя. Хрестоподібне саме зображен­ня життя. Існує космічний хрест, який виражає немовби архітектурний каркас усього світового шляху. Трубецькой питає, чи може стати хрест жи­вотворним, чи результатом життя є смерть.

Істинний смисл життя Трубецькой шукає ні на небі, ні на землі. Смисл цей ''превыше мира". Смисл життя — у схрещенні вертикальної і горизон­тальної ліній. Чи не говорить Трубецькой про певний канон буттєвої повно­ти, завершеності саме там, де схрещуються ці два шляхи?

Смисл випробовується хрестом. Смисл життя полягає в питанні, чи може повнота невмирущого, досконалого, вічного життя народитися із край­нього неживого, надзвичайного страждання. Чи може хрест — символ смерті — стати джерелом, символом життя? А це є питання про Бога, зара­ди чого й варто жити, а життя має цінність. Хрест переображується із шляху смерті в шлях життя. Трубецькой вважає, що саме християнство найповніше об'єднує обидва начала — божественну повноту і ту стражденну істоту, яка тягнеться до світу.

Ця повнота, яку шукають і Фауст, і Манфред та інші герої, свідчить про існування канону життя, який насамперед уміщує в собі повноту буття, пов­ноту як цілеспрямованість і завершеність у самому собі. Христос як доско­налий Бог і досконала людина об'єднує дві ідеї. Трубецькой висловлює думку про неподільну і незливанну єдність Божого і людського. Людина, сполучаючись із Богом, не розчиняється в ньому. Досконала людина стає боголіодиною. Так долається порочне коло життя. Трубецькой бачить єдиний смисл життя в досягненні повноти буття. Це приводить до ідеї поєднання досконалого Бога і тварі. Вмирає те, що відірвано від Бога.

Проте Трубецькой виправдовує і горизонтальну лінію життя. Адже суть християнства — в об'єднанні обох ліній. У тому, що тече та змінюється, перебуває вічне.

Трубецькой зазначає, що одкровення смислу має поставати і в світі ду­ховному, і в світі тілесному. Воскресне не тільки людина, а й уся природа.

Трубецькой не міг тоді передбачити ядерні катастрофи людства, що з сере­дини XX століття нанизувались одна на одну. Думка про всезагальне тілесне воскресіння містить ідею повної реабілітації матерії: речовий світ не запе­речується, а одухотворюється, просвітлюється, стає тим тілом духовним, про яке говорили апостол, а також Августин Блаженний та інші Отці Церкви. Трубецькой, як і в праці про ікону, виправдовує яскраві фарби жит­тя — і радісні, і скорботні. Адже в цьому — дійсний передвісник май­бутнього всезагального воскресіння і переображення.

Розглядаючи і вертикальну лінію життя, Трубецькой знову говорить про ікону та її значення. У чуттєвій формі вона подає образи потойбічного. Лю­дину слід розуміти не тільки думкою, а всією душею — серцем, почуттям, уявленням. А нірвана, навпаки, передбачає нищення чуттєвого. Слід, щоб обидві лінії людського життя сполучилися між собою. Тоді хрест стає животворним. Так виправдовуються світова скорбота і страждання. Шлях до радості є Хресний шлях.

Розвиваючи ідею теодицеї, суперечності світогляду та ролі сумніву, Трубецькой говорить про інтуїцію всеєдиного смислу та його пошуку. До­лається суперечність дуалістичного і моністичного світорозуміння, всеєдності й тимчасового буття. Світ у часі є остільки, оскільки його тримає в собі всеєдина свідомість. Вона залишається такою і в акті споглядання того тимчасового буття, яке воно в собі містить.

Зла воля є повстанням проти всеєдності, а гріх — його порушенням. В акті любові до Бога ми відчуваємо і нашу відокремленість від нього, і нашу єдність з ним. Гріх залежить від свободи.

Основна думка християнської теодицеї така: джерелом сумнівів — життєвих і логічних — є фатальне роздвоєння і суперечність між всеєдиним та його іншим. Всеєдність — це також факт досвіду, але ми часто знаходимо інше. Чи не є ця ідея Всеєдності ідеєю В.Соловйова! Всеєдність мислиться як співдружність. Справжнім другом Бога може бути лише істота вільна. Пасивне знаряддя не може бути другом. Обраним народом став той. що боровся з Богом, чинив йому опір. Лише людина, яка відпадає від Бога, може бути йому союзником. Вічна перемога любові йде услід за тимчасовим торжеством ненависті.

Відповідь на основне питання теодицеї Трубецькой формулює так: сво­бода тварі, яка визначилася щодо зла, не в змозі порушити повноти божест­венного життя, адже вона не породжує нічого субстанціального, істотного — тільки порожні привиди, її субстанціальний, істотний зміст — тільки в тій неподільній єдності з Богом, яку було уявлено в образі Богоматері.