Сторінка
4

Психологія у власних межах. Роль суб'єктивності у провідній діяльності. Г. С. Костюк (1899 — 1982)

У характеристиці особистості Г.С.Костюк визначає загальні, особливі та індивідуальні риси, які перебувають між собою у діалектичній залеж­ності. Суперечності психічного життя особистості приводять до виникнення протиріч, які зумовлені суспільними відносинами. Включаючись в них, осо­бистість є їхнім носієм. Це протиріччя між різними соціальними функціями і ролями, які виконує особистість, між думками і почуттями, між словами і ділами, совістю і вчинками.

Положення про єдність психіки та поведінки, свідомості й діяльності Костюк визначає як один з основних принципів психології особистості. Цей принцип відкрив шлях об'єктивного пізнання свідомості, без чого не можна зрозуміти дій особистості. Свідомість є її суб'єктивною властивістю, і водночас вона пов'язана з об'єктивним, зокрема суспільним, світом. Це — знання і переживання, що регулюють дійові взаємовідношення з об'єктивністю.

Вводячи свідомість в розгляд цих взаємовідношень, Костюк дістає мож­ливість перейти від відношення "організм середовище" до відношень "суб'єкт — об'єкт", "особистість — суспільство". Свідомість особистості, її психічні властивості не тільки виражаються в діях, учинках, вони в них формуються й розвиваються. Такий підхід Костюк спрямовує проти фа­талістичної обумовленості особистості спадковістю та незмінним середови­щем. Цьому протиставляється положення про те, що притаманні людському індивідові природні потенції розвитку як особистості реалізуються в процесі засвоєння ним "людських сутнісних сил" (К.Маркс), втілених у мові, в до­сягненнях науки, техніки, мистецтва, у вироблених суспільством нормах моральної поведінки. Суспільне середовище, змінюючись завдяки людській праці, впливає на формування особистості через її потреби і діяльність. Особистість вибірково ставиться до впливів середовища: одні засвоює, іншим протистоїть. Становлення особистості Костюк розглядає як де­термінований суспільними умовами, навчанням і вихованням діалектичний процес "саморуху", спонукуваний внутрішніми протиріччями.

Розкриваючи визначну в радянській психології діалектику зовнішньої та внутрішньої, об'єктивної та суб'єктивної детермінації поведінки особи­стості, Костюк показує, як психічні компоненти, що входять до складу дій, визначаються зовнішніми обставинами і водночас внутрішньо зумовлюють дії, регулюють їх. Особистість виступає в цьому взаємозв'язку зовнішнього і внутрішнього як єдина сукупність внутрішніх умов, що сформувалася в залежності від попередніх впливів середовища й обумовлює ефект кожного впливу на неї. Цей ефект залежить не тільки від даної ситуації, а й визна­чається історією попереднього розвитку особистості. Тому й психічні проце­си залежать від неї. Діяльність особистості обумовлює їх функціонування і формування, а психічні процеси, здійснюючи регуляцію, забезпечують її успішне виконання, що відповідає цілям, які вона ставить перед собою, і зовнішнім об'єктивним умовам, в яких вона перебуває.

У взаємодії особистості з зовнішнім світом виступають відношення усвідомлюваного і неусвідомлюваного компонентів, у формі яких розігруються конфліктні ситуації зі своєрідністю їхніх взаємних переходів. Функцію несвідомих процесів Костюк бачить насамперед у переробці отри­муваної мозком інформації та виробленні установок. Прогрес у вивченні цієї проблеми полягає в тому, щоб зрозуміти діалектику свідомого й несвідомого, їхню функціональну своєрідність.

Особистість виявляє не лише відносну незалежність від безпосередніх впливів середовища, саморегуляцію власної поведінки, а й здатність змінювати умови свого життя. Усвідомлюючи свої досягнення й недоліки, зіставляючи їх з вимогами суспільства і своїми перспективними життєвими цілями, особистість прагне до самовдосконалення — самоосвіти, самовихо­вання.

В діяльності особистості провідне місце Г.С.Костюк відводить моти­ваційній сфері, яка включає мотиви різного походження і змісту, різного ступеня узагальненості та усвідомленості. Від ступеня узагальненості й стійкості вищих мотивів залежить витривалість особистості у конфліктних ситуаціях, її здатність чинити опір усіляким спокусам. Мотивацію поведінки особистості Костюк пов'язує з внутрішніми суперечностями, конфліктами між різними мотивами, зокрема особистими і суспільно значущими. Вини­каючи як ситуаційне явище, такі конфлікти можуть стати стійкими індивідуальними особливостями людей, надавати суперечливості їхній по­ведінці. Не дістаючи бажаного і належного переборення, ці суперечності призводять до хворобливих явищ, невротичних станів, визначаючи цим ри­си особистості. Останню характеризують також цілі, плани, задуми і праг­нення у зв'язку з засобами їхнього здійснення. Тут Костюк розкриває глибо­ку діалектику, насамперед між перспективними цілями особистості, її праг­неннями та наявними засобами. Він бачить у цьому рушійну силу її розвит­ку. Відношення між метою і засобами її здійснення визначають культуру особистості як відображення культури даного суспільства.

У викладених ідеях Г.С.Костюка визначаються по суті провідні компо­ненти вчинку — ситуація, мотиви і характер його завершення, що вира­жається в меті, засобах, певній тактиці і стратегії поведінки. Саме вчинок в усій своїй повноті, а не одна мотивація, приводить до виникнення супереч­ностей в рамках однієї особистості. В сучасній психології можна помітити тенденцію підмінювати вчинок мотивацією або, в кращому разі, підходити до вчинку в розширеному розумінні — з визначенням певних форм по­ведінки тощо. Вчинок є механізмом психічного поступу людини, а також поступу суспільних зв'язків. Він веде людину до своєрідного вираження її характеру і здібностей.