Сторінка
2

Психосинтез: від душевної кризи до вищого "Я". Р. Ассаджолі (1888—1974)

1. Свідоме "Я"

2. Зовнішній об'єднуючий центр

3. Вище "Я"

4. Центральний пункт психосинтезу полягає у формуванні та перебу­дові особистості навколо нового центру — особистості органічної, внутрішньо узгодженої та об'єднаної в одне ціле. Для цього необхідні план дій, "внутрішня програма". Справжня ідеальна модель має в собі творчу силу, усуває невизначеності, зосереджує зусилля людини. Інші типи людей самі не створюють такі ідеали, а віддають себе на волю Божу, налаштову­ються на космічний порядок, всесвітню гармонію, надають Життю мож­ливість діяти в них і через них (у-вей, "недіяння" даосів тощо).

Після визначення ідеалу починається практичний психосинтез, побу­дова нової особистості. Несвідомі сили породжують власні "трансмутації": емоції, потяги перетворюються в дії, викликають активність розуму, уяви. Ідеї зі свого боку збуджують емоції, перетворюються у плани та дії.

Теорію та практику перетворення внутрішньої енергії Ассаджолі віднаходить в індійській йозі, християнському містицизмі та аскетизмі, у працях з духовної алхімії, у психоаналізі, їхні провідні компоненти мають допомогти створенню науки про психічні енергії (психодинаміки), побудові надійних методик, що сприятимуть бажаним змінам у людині.

Створення структури стійкої особистості передбачає узгодження і підпорядкування різних психічних функцій та енергій. Такою є загальна картина психосинтезу. Людина, що здійснює психосинтез, формує в собі нову особистість і починає справжнє життя. Ось чому Ассаджолі розглядає психосинтез не як обмежену психологічну теорію або психотехнічну проце­дуру, а насамперед як динамічну й драматичну концепцію життя, яка прого­лошує безперервну взаємодію різних сил з об'єднуючим центром, що постійно керує ними, узгоджує їх та використовує.

Особистість має здійснити гармонізацію відношень з "Я", що здійснюється у дві фази, які Ассаджолі називає особистісним і духовним психосинтезом.

За Ассаджолі, психосинтез — це метод психічного розвитку і самоосягнення і метою зробити людину хазяїном свого життя. Він спрямова­ний також на лікування психічних і психосоматичних розладів на основі конфліктів між свідомими і несвідомими силами, розладів, пов'язаних з глибокими кризами самоосягнення. Це також метод інтегрального вихован­ня дитини і підлітка з метою розвитку гармонійної особистості.

Психосинтез, спрямований на людську індивідуальність, Ассаджолі роз­глядає як окремий випадок більш широкого, всезагального закону міжіндивідного та космічного синтезу. Адже всі індивіди, на його думку, включені в надіндивідну духовну реальність. Вона має свої конфлікти, і розв'язувати їх можна тими ж методами, які застосовуються для індивідів.

Ассаджолі виявляє інтерес до філософських узагальнень, коли зауважує: все життя Всесвіту можна уявити як боротьбу між множинністю та єдністю. як потяг до єдності. Дух (буде це божественна істота або космічна енергія), який діє у тваринному світі, встановлюючи в ньому порядок, гармонію і красу, об'єднуючи всіх істот узами любові, здійснює саме Вищий Синтез.

Досліджуючи проблему самореалізації та психічних розладів, Ассад­жолі визначає заслуги психологічних теорій, побудованих на даних патоло­гії, проте вказує на їхні суттєві недоліки: песимістичний погляд на людську природу, зведення вищих психічних функцій до нижчих, ігнорування таких речей, як інтуїція, творчість, воля, а головне — серця людської психіки — "Я". На противагу такому підходу було висунуто ідею "ортопсихології" (правильної психології), а також "ортогенезу". Зазначимо, що автори цієї ідеї не спромоглися послатися на І.Мечиікава з його принципом "ортобіозу", який визначав засади побудови ортопсихології ще на початку XX ст.

Ассаджолі зауважує, що потяг до внутрішньої інтеграції виражає фун­даментальну мотивацію нормальної особистості, але органічна та гар­монійна цілісність не є з самого початку даною людині, а постає в резуль­таті її цілеспрямованої активності. Особистість має субособистості — пев­ною мірою автономного характеру. Психоаналіз, як і твори визначних письменників, розглядає конфлікти, властиві природі людини.

Ассаджолі виділяє амбівалентність як головну рису внутрішнього конфлікту, який пояснює дивні й суперечливі вчинки людини. Інший конфлікт полягає в поєднанні двох тенденцій — інертності і потягу до росту, самоствердження, ризику, що також уже було ґрунтовно розроблено К.Ушинським і І.Павповим. Останній говорив про інертність і лабільність центральної нервової системи, що лежать в основі побудови її динамічного стереотипу.

Ассаджолі цілком слушно кваліфікує органічну єдність особистості як ціль людини, а не явний її стан. Іноді єдність може бути результатом стихійних процесів. Але найбільш органічною вона виступає як заслужена нагорода роботи над собою, тобто самореалізації. Ассаджолі вказує також на психічні розлади, якими іноді супроводжується цей процес. Що ж розуміє Ассаджолі під самореалізацією?

Це може бути самоздійснення — психічний ріст і визрівання, пробуд­ження прихованих можливостей людини. Такий підхід відповідає самоактуалізації Маслоу. Це може бути осягнення себе як синтезуючого духовного центру. Самоактуалізація не обов'язково має включати в себе духовний рівень. Внутрішня інтеграція може бути властивою негармонійній особи­стості, на що вказує Юнг. Людина також може мати видатні здібності, але не бути при цьому особистістю. Духовне пробудження, духовне осягнення відрізняється від свідомого осягнення "Я". Мова йде про різні форми усвідомлень змісту надсвідомого, що виражається в "пікових переживан­нях" (Маслоу). Надсвідоме становить вищу частину особистості, яка не усвідомлюється ego. Коли зміст надсвідомого опускається на рівень свідомості ego, виникає "натхнення". На думку Ассаджолі, взаємодія між свідомим і надсвідомим рівнями має велике значення для розвитку творчих здібностей, для здійснення психосинтезу. Слово "духовний" Ассаджолі пов'язує з цінностями, що перевищують середній рівень (етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні або альтруїстичні). Вершиною самоосягнення є злит­тя особистого "Я" з духовним "Я". Ассаджолі далі розглядає послідовні ета­пи самоактуалізації та повного самоосягнення. Духовний розвиток людини передбачає радикальне перетворення рис особистості, підняття свідомості до нових сфер, нову внутрішню спрямованість діяльності. Цей процес може супроводжуватися нервовими і психічними розладами.