Сторінка
4

Психосинтез: від душевної кризи до вищого "Я". Р. Ассаджолі (1888—1974)

На основі таких теоретичних засад самоосягнення Ассаджолі пропонує методи діагностики та лікування тих чи інших відхилень. Звичайні розлади та розлади, пов'язані з самоосягненням, різняться між собою. Адже життєва ситуація цих двох груп пацієнтів протилежна. Психічні симптоми звичай­них пацієнтів мають регресивний характер, повертають людину до більш ранніх стадій розвитку. Розлади, пов'язані з самоосягненням, є прогресив­ними, оскільки показують вихід до нової стадії. Активізується можливість надсвідомого.

Ці моменти чудово описав Юнг: "Бути "нормальним" — ідеал для не­вдахи, для всіх тих, кому ще не вдалося піднятися до рівня загальних вимог. Але для тих, чиї здібності набагато вищі середніх, кому не важко було до­сягти успіху, виконавши свою частку буденної роботи, — для таких людей рамки норм означають прокрустове ложе, нестерпну нудьгу, пекельний мо­рок і безвихідь. У результаті багато людей стають невротиками саме тому, що вони просто нормальні, в той час як Інші страждають неврозами від то­го, що не можуть стати нормальними". Отож психотерапія має враховувати ці дві групи пацієнтів. Для перших терапевтична допомога полягає у звільненні від пригніченості, внутрішніх заборон, страхів, інфантильної залежності (особистісний психосинтез). Для других пацієнтів має здійснитися не тільки особистісний, а й духовний психосинтез. І терапевт не має права заземляти духовні потяги пацієнтів другого типу, відсувати цілі їхнього самоосягнення.

На стадії емоційного підйому, ентузіазму пошуків слід попередити пацієнта про можливі відступи, показати, що невдачі мають тимчасовий характер: криза долається через страждання.

На стадії переображення — найбільш тривалій і складній — має посили­тись робота психотерапевта. Ассаджолі висуває шість вимог, що з цим пов'язані. На жаль, їх формулювання дуже абстрактне. Як висловлювався з аналогічного приводу Гегель, "іди своєю дорогою й роби свою справу". Мо­ва, мабуть, має йти не тільки про конкретність формулювання вимог, а й про принципову постановку питання про сенс психосинтезу та характер його втручання у "феноменологію духу".

Отже, за Ассаджолі, психотерапевт повинен:

1. Повідомляти пацієнту про те, що з ним відбувається в дійсності, і до­помагати йому виробляти правильне ставлення до того, що відбувається.

2. Вчити його мудро керувати потягами, що піднімаються з несвідомого, не пригнічуючи їх страхом або осудженням, але твердо підкоряючи собі за допомогою волі, що правильно застосовується.

3. Навчати методам перетворення і сублімації сексуальної та агресивної енергії. Застосування такого роду методів слугує найбільш удалому й конст­руктивному розв'язанню багатьох психологічних конфліктів.

4. Допомагати пацієнту розпізнавати і засвоювати енергію, що надхо­дить від "Я" і надсвідомих рівнів.

5. Допомагати йому виражати і використовувати таку енергію в аль­труїстичній любові та служінні. Це дуже важливо також у плані протидії тенденції до надмірного заглиблення у внутрішній світ і зосередженості на самому собі, яка нерідко присутня на цій та іншій стадіях саморозвитку.

6. Вести пацієнта через різні фази перебудови особистості — аж до до­сягнення духовного психосинтезу.

Ассаджолі ставить у своїх розвідках велику задачу: допомогти людині оволодіти своїм існуванням, досягти усвідомлення вищих цінностей цього існування, підняти людину над буденністю, маючи при цьому великі взірці, що їх постачає історія. Проте поза його розглядом залишається основне: вистраждати феноменологію духу. Як зауважив О.І.Герцен, той, хто пе­реламав ногу, краще знає, що таке біль при переломі, ніж людина, з якою цього не траплялось. Ассаджолівська феноменологія самоосягнення нор­мальної людини не знає дійсно кризових явищ. Сильні страждання при цьому є не хворобою духовності, а духовною силою особистості. Ассаджолі хоче мати справу виключно з фаустівською душею, яка здатна пройти весь шлях феноменологічного багатства духу в борінні, знахідках, розчаруван­нях, утвердженні. Лише у цих ваганнях і пошуках, де терапевтом виступає світ — природа, люди, космос у цілому —· людина може знайти смисл свого життя і вчиняти згідно з ним.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.