Сторінка
1

Психосинтез: від душевної кризи до вищого "Я". Р. Ассаджолі (1888—1974)

Ідея психосинтезу має свою історію, пов'язану з досягненнями психо­логії та психіатрії. П.Жане говорив про "ментальний синтез". 3. Фрейд ука­зував на синтезуючу функцію ego. Мова йшла про відновлення стану, який передував розщепленню, дисоціації процесів у результаті психо­логічної травми або глибокого конфлікту. Що ж до таких авторів, як Юнг, Медер, Карузо, Стокер і Кречмер, то вони мають на увазі синтез існування і синтетичну психотерапію з метою розвитку цілісної та гар­монійної особистості.

Роберто Ассаджолі у своїх психологічних міркуваннях кваліфікує су­часну цивілізацію як загострено екстравертовану, як таку, що досліджує і знищує природу для задоволення своїх потреб і квазіпотреб.

Ассаджолі зазначає, що внесок у пізнання психіки людини зробили пси­хосоматична медицина, психологія релігії (В.Джемс та ін.), дослідження надсвідомого з його особливими проявами (інтуїція, інсайт, геніальність, творчість, обдарованість, космічна свідомість тощо), парапсихологія, індійська психологія, "твори розуміння" (Г.Кайзерлінг), холістичний підхід і психологія особистості (Шмутц, Олпорт, Голъдштейн, Маслоу, Перлз, рух у Швейцарії під назвою "Лікування особистості", персоналізм В.Штерна), міжособистісна та соціальна психологія, психіатрія, антропо­логія (Саллівен, К.Левін, П.СорокІн, М.Мід), "активні методи лікування і розвитку особистості" (зокрема, психодрама Дме.Морено, Е.Берна та ін.).

Підсумовуючи ці дослідження, Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини пропонує так звані ''Карти внутрішнього світу".

За Ассаджолі, модель структури психіки передбачає: вище, середнє та нижче несвідоме. Нижче несвідоме керує діяльністю тіла, воно включає прості потяги, комплекси з сильним емоційним зарядом, кошмарні сно­видіння і фантазії, парапсихологічне, фобії, манії, примусові ідеї та бажання. Середнє несвідоме — це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму. Вище несвідоме — натхнення в різних формах твор­чості, етичні "імперативи", потяг до героїчних вчинків, альтруїстична лю­бов, екстаз, парапсихічні функції. Коли йдеться про поле свідомості, то мають на увазі насамперед усвідомлювану частину нашої особистості.

Свідоме "Я" — чисте самоусвідомлення, центр нашої свідомості, а не просто відчуття, думи, почуття як зміст нашої свідомості. Плинні форми усвідомлення, в яких потопає людина, слід відрізняти від свідомого, "Я", чистого "Я".

1. Нижче несвідоме

2. Середнє несвідоме

3. Вище несвідоме

4. Поле свідомості

5. Свідоме "Я"

6. Вище "Я"

7. Колективне несвідоме

Вище "Я" — той центр, з якого виходить чисте "Я" і в який воно вхо­дить під час сну. Пізнання вищого "Я" описано у працях Р.Бекка, В. Успенського, Андергіпла, І.Лапшина та ін. Це "Я" можна відтворити також за допомогою методик "процесу - індивідуації" К.Г.Юпга, прийомів раджа-йоги, "пробудженого сну" Дезуаля і т.д., а ще раніше це питання піднімали Кант і Гербарт у спробах вирізнити ноуменальне "Я". Особове, свідоме ''Я" є лише його відображенням, проекцією на поле особистості. Це ноуменальне "Я" в теорії Ассаджолі виступає синтезуючим центром, нав­коло якого постає справжня особистість.

Ідея колективного несвідомого спрямована проти екзистенціалістського розриву індивідуальних існувань. Зовнішня лінія овалу не відокремлює, а більше пов'язує — щось на зразок "психічного космосу". Ассаджолі заува­жує, що Юнг не досить чітко подав структуру колективного несвідомого, включивши до нього як примітивні архаїчні структури, так і вищу нова­торську діяльність надсвідомого порядку.

Ассаджолі стверджує, що не існує двох "Я" — відокремлених одна від одної істот. Існує єдине "Я", що виявляється на різних рівнях усвідомлення та самоосягнення. Саме такий підхід, на думку Ассаджолі, дає можливість по-справжньому зрозуміти драматичні колізії нашого життя та знайти засо­би їхнього вирішення, визначити шлях звільнення від ілюзій та фантазмів (привидів).

Ця роздвоєність людини штовхає її до внутрішнього розколу, вона не ро­зуміє себе і не керує собою: вдається або до виступів проти існуючих по­рядків, до свавілля, або до розгулу пристрасних і неконтрольованих учинків. Виходячи з таких теоретичних засад Ассаджолі намагається допомогти лю­дині звільнитися від рабства ІІеістииного життя, "здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію, осягти справжнє ''Я" і вступити в правильні стосун­ки з іншими людьми".

Ассаджолі визначає кілька стадій досягнення даної мети.

1. Глибоке пізнання особистості на всіх її рівнях, що можна здійснити також за допомогою психоаналізу — занурення в глибини нижчого несвідомого і т.д. Треба дослідити всю структуру особистості: виявити свої здібності, істинний поклик, запас психічної енергії, щоб здійснити само-створення.

2. Контроль над різними елементами особистості, адже над нами па­нує все те, з чим ми себе ототожнюємо. У цьому — секрет свободи і понево­лення. "Я" здійснює критику і нагляд за станами особистості і здобуває пе­ремогу. Цьому сприяють: 1) розклад шкідливих комплексів або думок на елементи; 2) управління енергіями, що звільнилися, та їх використання. Усвідомлення комплексів, як доведено психоаналізом, приводить до їх знешкодження. Ці комплекси слід опредметнити, критично проаналізувати і здійснити відрізненім від істинних ситуацій; встановивши "психологічну дистанцію". Проте аналіз почуттів має бути обережним, адже при цьому можна ліквідувати вищі стани почуттів. Слід спрямовувати енергію, що звільнилася, на конструктивні цілі, творчість.

3. Осягнення свого істинного "Я" — виявлення або створення об'єдну­ючого центру. Для здійснення цього Ассаджолі пропонує розширяти особистісну свідомість до перетворення її у свідомість "Я", об'єднувати нижче "Я" з вищим, ураховуючи проміжні фази та використовуючи належні ак­тивні методи. Проміжні стадії пов'язані з певними ототожненнями. Люди, які не можуть осягти своє істинне "Я" в його чистій сутності, можуть ство­рити ідеальний образ досконалої особистості, що відповідає їхньому мас­штабу, стадії розвитку та психологічному досвіду, а далі почати практично втілювати його в життя. Це можуть бути творці — художники, філософи, вчені, хороші батьки — своєрідні ідеальні моделі, що сприяють зв'язку з зовнішнім світом, виявленню екстраверсії. Так, патріот цілком присвячує своє життя батьківщині, дружина повністю віддана чоловікові тощо. Ассад­жолі твердить про проекцію центру назовні, про певну ексцентричність. Це своєрідна форма опосередкованого самоосягнення — через посередництво зовнішнього ідеалу. Останній тому стає опосередкованою ланкою між осо­бистим "Я" людини та її вищим "Я", яке символізується цим об'єктом. Ассаджолі пропонує ще одну схему, де встановлені такі відношення: