Сторінка
3

Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874—1945)

Головне питання, що постає при аналізі мови, мистецтва, міфу, таке, як певна чуттєва одиничність виступає носієм духовного значення. Кож­ний твір — це не сума елементів; чуттєві одиничності включаються в цілісність свідомості, отримуючи якісний смисл. Мова йде про конститую­вання єдності свідомості, про способи зв'язку єдності, про систему.

Потрібен пошук типових форм поведінки, зв'язку, цілісності психічного. Ця цілісність рядів свідомості і є певним законом, що їх упо­рядковує. Ця нова якість є “сумісне" на противагу "послідовному". Це фор­ма симультанного зв'язку на протилежність суксесивному. Єдність простору у фізиці й мистецтві різна. У першому випадку це модальність логіко-геометричного поняття, у другому — модальність художньої просторової фантазії, що репрезентує інтуїтивну єдність. Міфологія теж має свої способи організації часової та просторової орієнтації світу. Каузальність є в науці, і своєрідна каузальність є в міфі.

Кожна форма причинності має свій утворюючий принцип Звідси по­стає визначеність. Походження її із субстанції мислити не можна. Гола “сутність" нічого породити не може. Це велика проблема, навколо якої туп­цює вся філософія. Свідомість спочатку абстрагує чисте буття, а потім додає до нього те, що відсунуто від реального світу як його якості. Слід перенести проблему з ґрунту абсолютного буття на грунт свідомості. Тут Кассірер хоче “врятувати" філософську проблему походження світових визначеностей. У свідомості "щось" опосередковане "іншим". Будь-яка окрема ре­альність свідомості має визначеність саме тому, що в ній співіснує і репре­зентується цілісність свідомості. Так виникає наявність змісту "тепер", "сучасне". Минулого вже немає, майбутнього ще немає. Насправді "тепер" є вічноплинною межею, що відділяє майбутнє від минулого. Саме форма часу дана нам так, що в часовому елементі буття є часовий ряд у напрямах "вперед" і "назад".

"Оскільки ми здатні утримувати в актуальному бутті свідомості неіснуюче, недане, остільки для нас існує та єдність, яка, з одного боку, ста­новить суб'єктивну єдність свідомості, а з іншого — об'єктивну єдність предмета", — стверджує Кассірер. Вираження множинного в одиничному має тут визначальну роль. У свідомості часового зв'язку виникає свідомість зв'язку просторового. Із ряду зорових, тактильних, м'язових відчуттів, із рядів уяви утворюється свідомість "сумісного".

Кассірер весь час шукає принцип єдності психічного, як це робив, зок­рема, і Вундт, пропагуючи ідею апперцепції, що пов'язує емпіричні психічні дані. За Кассірером, душа не володіє простором у часовому вигляді. Він уперше створюється лише в процесі свідомості, в її загальному русі. Кассірер підтримує думку Лейбніца про вираження множинного в одиничному". Так Лейбніц характеризував суть чуттєвого взагалі. Ціле ося­гається в елементі, елемент — у цілому. Кассірер наближається до думки про об'єднання в одне уявлення груп чуттєвих сприймань — саме в безпосе­редньому чуттєвому переживанні. Водночас єдність розпадається на компо­ненти. В такому чергуванні створюється просторове уявлення. У цьому акті образ є потенційним рухом, а рух — потенційним образом.

Це продовження думки Сеченова про рух як основу сприймання просто­ру й часу, об'єднання їх в єдине ціле. Кассірер консолідує психічне, створює його внутрішній зв'язок. Рух і образ — ось засада методологічних міркувань Кассірера. Рух, дія, діяльність обґрунтовуються в їхній залеж­ності від образу і навпаки. Це одна І провідних ідей у психології XX століття.

Мова може бути об'єднуючим фактором, адже містить у собі і чуттєве, і поняттєве. Індивідуальний чуттєвий знак наповнюється всезагальним сми­словим змістом. Розкривається поява основи цілісності просторового спо­глядання. Простір — не футляр, в який входять готові речі, це сукупність ідеальних функцій. Окреме місце не постає раніше системи місць.

Кассірер зайнятий створенням цілісної рухливої картини психічного. Тому далі він аналізує третю форму єдності, яка підноситься над просторо­вою і часовою, — це форма предметного зв'язку. Чи не будує Кассірер своєрідну "феноменологію духу", шукаючи принципи побудови цілісності психологічного?

Міркується про постання предметності, стійкої речовості через сукупність властивостей. Висувається ідея константності, яку психологи ре­тельно дослідили у предметі сприймання. Річ є стійким носієм властиво­стей, що змінюються. Це у Гегеля було розглянуто дуже ґрунтовно. Кассірер додає, зокрема, думку про синтез "Я". Адже в самому понятті пер­цепції у нерозчленованому вигляді міститься поняття "Я". Перцепція має важливу властивість — належати "Я". Воно присутнє в ній первинно. Вла­стивості речі сприймаються як мій стан і як предметна якість, властивість.

Кассірер постулює ще до появи гештальтпсихології. Ціле не породжується з частин, але будь-яке покладання частини вже пере­дбачає покладання цілого — за структурою і формою — цілого, яке консти­туює частини та надає їм істотного значення. Справжня єдність свідомості передбачає єдність часу, простору, предметного зв'язку і т. ін. Пізніше Кассірер звертається до гештальтпсихології, спирається на її досягнення, відкидаючи сенсуалістичну однобічність, асоціативність.

Слід відстояти самостійність смислу. Тут Кассірер звертається до ідей Гельмгопьца. Те, що робить можливим перехід від багатоманітності та мінливості вражень до єдності, константності предмета, — це зовсім неза­лежна від цих вражень функція судження і "невідомого умовиводу". Замість терміна "асоціація" Кассірер пропагує термін "інтеграція". Це нагадує відношення диференціала до свого інтеграла. Автор досить ґрунтовно обстоює ідею цілісності, маючи тут більше на увазі предмет свідомості: "Я-свідомість відразу містить у собі як вказівку на простір як сукупність і спільність .можливих просторових визначень, так і спосіб дії багатьох відношень, завдяки яким у свідомості окремого виражено водночас і форму цілого".

Кассірер підкреслює: немає абстрактного “одного", якому в абстрактній відокремленості й незалежності протистоїть "інше"; одне перебуває у мно­жинному, множинне — в одному, вони взаємообумовлюють і взаєморепрезентують одне одного. У виході до гештальтпсихології Кассірер має на меті дати критику "дедукцію", обґрунтування і ре­абілітацію поняття про репрезентацію, оскільки ця остання — уявлення од­ного змісту в іншому (це і є символічне діяння) і через інше — має бути визнаною сутнісною передумовою побудови самої свідомості, умовою її власної формальної єдності. Кассірер прагне розглянути проблему знання, як воно репрезентоване в різних сферах культури. Тут у нагоді стає ідея "природної" символіки. Ціле вже міститься в коленій частині свідомості. Тільки такий підхід дає змогу розуміти художню символіку, ті "довільні" знаки, які свідомість створює у мові, мистецтві, міфі. Чуттєво окреме може стати носієм чисто духовного значення, адже сама фундаментальна функція позначення наявна ще до покладання окремого знака.