Сторінка
2

Символіка духу і психологічна система. "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874—1945)

Канон — це не мертва структура певних компонентів, а їхня жива взаємодія. Догматичний сенсуалізм не тільки недооцінює інтелектуальні фактори, а й саму чуттєвість не розуміє у повному обсязі її поняття і тоталь­ності її дій. Це не проста імпресійність, безпосередня даність відчуттів. Ад­же є активність самого чуттєвого, своєрідна "чуттєва фантазія", яка вира­жається у різних сферах духовної творчості.

Духовна творчість полягає у створенні вільної картини світу; мова йде про світ, який за своїми безпосередніми властивостями ще зберігає оз­наки чуттєвого, духовно освоєну чуттєвість, створену в результаті творчості. Це вже здійснює і мова, даючи найменування (функція мовного мислення і мовного вираження). Мова не тільки фіксує окремі моменти змісту, а й на­дає їм певної мислительної якості, що дає змогу піднестися над "голою без­посередністю" чуттєвих якостей, а це все може завершуватись аналізом і синтезом наукового мислення. Поряд існує споріднений за духовним поход­женням образний світ, світ міфу та мистецтва, а міфологічна фантазія, хоч би якою чуттєвою вона була генетично, виходить за межі пасивної чуттєвості. І в міфі, і в естетичних творах людина створює основні елементи форм. І саме діяльність з їх створення є визначальним компонентом теорії Кассірера.

Вчений робить висновок, дуже важливий для формування ідеї канону: найвища і найчистіша духовна активність, яку тільки знає свідомість, зу­мовлена й опосередкована певним способом чуттєвої активності. Пере­творене і сутнісне життя чистої ідеї постає завжди тільки в мальовничому блиску явищ. Дух виявляється у творчій силі. В цьому людина знаходить сутність духу, адже ця сутність може нам відкритися тільки у своїй діяльності, у формуванні чуттєвого матеріалу.

Чуттєві символи виступають з претензією на об'єктивність і ціннісність. Річ та її знак спочатку мало диференційовані. Образ і слово мають магічну силу, щоб осягти суть речі.

Через знак пізнається сутність. Це перша стадія речового доказу об'єктивності. Знак виділяє стійке, зупиняє вічний потік чуттєвого. Через знак зміст набуває нового стану. Ідентичність свідомості виявляється не в тому, що вона із себе видає або має, а в тому, що вона робить. Через це діяння у знакові виступає значення. Тому знак є репрезентантом множин­ності, будучи сам загальним.

Саме в цих думках Кассірер продовжує формувати по суті ідею канону. І вся філософська культурологія має його як свій основний предмет. Кассірер основну увагу приділяє завершальній структурі канону чуттєвого знаку. Він допомагає свідомості у безперервній зміні чуттєвих якостей зберігати свою єдність, ідентичність саме в тому, що вона робить.

Знак — репрезентант змісту, множинності. Разом із цим постає застигла єдність форм. Визначення предмета є прогресуючим процесом. Це не просто утримання в пам'яті, репродукція. Навіть ця остання завжди має реалізувати первинну, автономну діяльність. Саме пригадування набуває більш багатого і повного смислу. Отже, будь-яка репродукція змісту вже містить у собі пев­ний ступінь рефлексії додаванням нового ідеального значення. Останнє виступає у дедалі більшій визначеності і багатстві зміст» в міру дифе­ренціації власного образного світу "Я". Воно здійснює активність конст­руювання. На цій основі межі суб'єктивного та об'єктивного світу стають чимдалі виразнішими.

Культурологія Кассірера осмислює психіку, її фундаментальні функціональність не просто як відображення, а як діяльнісну сутність. Кассірер пов'язує цей діяльнісний осередок з релігійним, художнім тощо відображенням світу і намагається наповнити його конкретним світовим змістом. Відтак він прямує до ідеї змістового вивчення психіки — на про­тивагу функціональному.

Вже в цій методологічній підготовці виразно постає ідея канону, в якій органічно поєднуються зміст і форма психічного, долається безпредметна функціональність. Отже, за діяльнісним підходом має виступати підхід ка­нонічний, який і ставить перед дослідником вимогу поєднати форму функціоналізму з феноменологічною змістовністю. А психолог і має зверта­тися до феноменології, щоб наповнити психічне конкретним змістом. Ка­нонічна психологія виставляє певний канон, який є взірцем, у якому не­роздільно пов'язані психічна форма і психічний зміст. Слід повторити, за діяльнісним принципом має виступити принцип канонічний. Адже розход­ження між іманентністю канону і оточуючого психіку об'єктивного змісту породжує необхідність їх дійового поєднання. До цього прямує психологія з самого початку і до кінця XX століття.

Таким чином, пізнавальна проблема не стільки розв'язується, скільки здійснює своє повне вираження. "Не тільки наукам, але також мові, міфу, мистецтву, релігії властиве те, що вони постачають будівельну цеглу, з якої ми і будуємо світ дійсного і духовного, світ "Я"'. Це своєрідні функції, зав­дяки яким здійснюється своєрідне формування буття.

Перед тим як приймати рішення стосовно різнопорядкових поглядів, намагань — їх треба розрізняти. Тоді можна вирішити питання про сумісність різних форм сприймання свічу (релігія, наука, мистецтво тощо) і "Я" та про те, яким чином ці форми не відображають одну і ту ж саму по собі існуючу річ, а взаємно доповнюють одна одну в одній тотальності і в єдиній систематиці духовного діяння.

Кассірер звертається до проблем мови, спирається на Гумбольдта, шу­кає відношення мови до суб'єктивного та об'єктивного. Тут він долає од­нобічні судження. В мові постає нове опосередкування, взаємовизначення суб'єктивного й об'єктивного факторів. Саме через мову створюється новий синтез "Я" і "світу". Аналогічне відношення встановлюється в кожній справжньо самостійній спрямованості свідомості. І в мистецтві, і в інших формах творчості суб'єктивне й об'єктивне пронизують одне одного, відтак виникають новий зміст і новий статус. Отже пізнання, мова, міф, мистецтво — це не джерела буття (внутрішнього або зовнішнього), не індиферентні посередники, а джерела власного світла, умови бачення і початку будь-якого формоутворення.