Сторінка
3

Міжнародний фінансовий менеджмент

Рис. 10.6. Міжнародна банківська діяльність

Однак фінансові умови діяльності міжнародних корпорацій в Україні є менш сприятливими, ніж у країнах Центральної Європи. Недостатній також рівень кваліфікації вітчизняних фінансових менеджерів як для ефективної діяльності в українських відділеннях міжнародних корпорацій, так і для обслуговування цих відділень у банківських установах. Доцільно звернути увагу і на відсутність можливостей для зарубіжних корпорацій стосовно виведення своїх акцій на український фондовий ринок.

Однак, незважаючи на зазначене, загальний висновок зводиться до того, що фінансові умови діяльності зарубіжних корпорацій у нашій країні поліпшуються, хоча й не так швидко, як це потрібно.

Приклади з господарської практики

Закрите акціонерне товариство «Укртатнафта»*

У 1995 р. Президенти України і Татарстану підписали міждер­жавну угоду про створення на базі Кременчуцького нафтопереробного заводу (НПЗ) закритого акціонерного товариства «Укртатнафта». Перспективи розвитку міжнародного бізнесу на підприємстві здавались незаперечними —за умов нестачі укра­їнської нафти завантаження одного з провідних нафтопереробних заводів імпортною сировиною створювало умови надійного забезпечення українських споживачів нафтопродуктами вітчизняного виробництва. При цьому враховувалось, що Кременчуцький НПЗ було побудовано свого часу саме для переробки важкої високосіркової татарської нафти. Тому в угоді були передбачені щомісячні поставки нафти обсягом 500 тис. т. Інтереси татарської сторони також були зрозумілі. Вони полягали в розширенні співробітництва в галузі літакобудування, двигунобудування, нафтохімії, нафтопереробки й інших галузях, в яких українські підприємства посідають чільні позиції. З урахуванням розташування «Укрататнафти» в центрі України ідея спільного підприємства виглядала надзвичайно перспективною.

Однак формування статутного фонду підприємства затяглось на п’ять років. Врешті-решт на початок 2000 р. пакет акцій виглядав таким чином: Фонд державного майна України — 43,05 %, «Татнафта» — 37,5, МТ-банк (Кременчук) — 1,15, офшорні компанії «Сігруп Інтернешнл» (США) і «Ам Руц Трейдинг» (Швейцарія) — 18,3 %. Працюючий на той час голова Правління Володимир Матицин користувався підтримкою уряду України, керів­ництва МТ-банку і офшорних компаній. Фактично завод став пов­ністю підконтрольним вищому менеджменту. І хоча 40 % перероб­леної нафти в 1995—2000 рр. надійшло з Татарстану, «Татнафта» практично була усунута від керівництва спільним підприємством, у тому числі вирішення кадрових і фінансових питань. «Татнафта» навіть не змогла повернути борг у сумі 19 млн дол. США. Звичайно, інтерес російського партнера до розвитку заводу поволі згасав, і це призвело до зупинки НПЗ у 2000 р. через припинення поставки нафти. Спроби керівництва заводу скористатись держрезервом нафти виявились невдалими. Втручання вищого державного керівництва країни в 2000 р. стало неминучим. Однак усунення від керівництва заводом В. Матицина, який фактично приватизував державний пакет акцій, тривала цілий рік, протягом якого двічі не вдавалося скликати збори акціонерів.

Коли головні акціонери в серпні 2001 р. досягли контролю над заводом, підприємства фактично не існувало. Всупереч законодавству і рішенням спостережної ради значна частина активів була продана чи передана в оренду на 30 років певним юридичним особам, а весь майновий комплекс перебував у податковій заставі за борги перед бюджетом. Загальна заборгованість заводу досягла астрономічної суми — 114,8 млн дол. при власних обігових коштах у 63,8 млн дол. Головним акціонерам довелося вжити радикальних заходів щодо кадрової та фінансової реструктуризації підприємства.

За згодою урядів Татарстану та України було призначено нове керівництво заводу, більшість в якому дістала татарська сторона, а частка російської «Татнафти» у 2002 р. досягла 56 % акцій. Ця компанія пропонує встановити повний контроль над підприємством. Фонд державного майна України вважає, що номінальна вартість українського пакета акцій становить 150 млн дол. США, хоча татарська сторона піддає сумніву цю ціну і планує залучити до оцінки незалежного аудитора. Наприклад, виручка від продажу разом узятих контрольних пакетів акцій Лисичанського, Одеського і Херсонського нафтопереробних заводів становила близько 60 млн дол. США, хоча їх потужність удвічі більша. Зміни у керів­ництві і фінансових позицій засновників відбувались за відомим принципом «хто постачає ресурси, той і отримує контроль». Цілком зрозуміло, що фінансові потоки «Укртатнафти» в 2002 р. докорінно змінились. Підприємство освоїло 14,4 млн грн на будівель­но-монтажні роботи, 39,8 млн грн — на закупівлю обладнання. Згідно з планами «Укртатнафти» на 2003 р. на капітальне будівництво і реконструкцію буде спрямовано 190 млн дол. Одночасно поставки нафти нарощуються до 1 млн т на місяць. Однак це прискорить знос устаткування, про що свідчить зниження рівня глибини переробки нафти в минулому році на 8 %. У планах компанії — розробка та реалізація спільно з відомою інжиніринговою компанією «Фостер Уіллер» проекту переобладнання виробництва вартістю понад 600 млн дол. Проте таких ресурсів «Татнафта» не має, тому реальнішими є наміри вкласти протягом 2003—2004 рр. у термінову модернізацію виробництва 120 млн дол. США. Ще 100 млн дол. США буде потрібно для поглиблення переробки нафти, хоча джерела і структура фінансування невідомі. Адже «Татнафта» продовжує будівництво власного заводу в Нижнєкамську, що включає комплекс глибокої переробки нафти вартістю 1,1 млрд дол. США. Це зумовлює певний конфлікт фінансових інтересів і спонукає засновників шукати нові джерела фінансування розвитку «Укртатнафти».