Сторінка
1

Перетворення власності в аграрній сфері у період тансформаційної економіки

Складна структура, багатоцільове використання утрудняє процеси реорганізації аграрного сектора. Так Алексеїнков В. Э., аналізуючи досвід створення й функціонування об'єднань і підприємців відзначає, що акціонування є процесом визначення земельної й майнової частки кожного працівника в грошовому вираженні при передачі її в приватну власність із одночасною видачею акцій і сертифікатів, що передбачає виплату дивідендів.(2) Крищенко К.Е визначає, що процес виділення частки працівникам у колективному майні підприємств являє собою процес персоніфікації власності.(4) Гайдукський П.І так само приділяє увагу індивідуальної власності як особливу форму , характерну для сільського господарства акціонерно -пайову.(2)

Постановка завдання . Основним методом реформування власності в аграрному секторі економіки з'явилась приватизація державної власності з подальшим акціонуванням. Така реорганізація в аграрному секторі послабила конструктивність реформ. Затяглися строки проведення цих заходів, безконтрольно використалися фонди, ресурси. Це привело до фінансової нестабілізації сільського господарства, руйнуванню виробничого потенціалу. Структура недержавних сільськогосподарських підприємств на початку 2002 року перетерпіла істотні зміни. Так, якщо за станом на 1 грудня 1999 року найпоширенішою формою аграрних підприємств були колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) – 64%. За оперативним даними Міністерства аграрної політики України, у виконання Указу Президента № 1529 від 3 грудня 1999 року за станом на 19 травня реформовано 10,7 тис. недержавних сільськогосподарських підприємств в 12,8 тис. формувань із приватною формою власності на землю й майно (серед них створено 0,9 тис. селянських (фермерських) господарств).

Результати. З 11464 сільськогосподарських підприємств, землі яких були передані в колективну власність, в 11224 землі розпайовані. Тобто в 97,9% господарств визначені потенційні (оскільки не скрізь видані державні акти на приватну власність на землю) власники земельних ділянок. Аграрні підприємства перетворювали в приватні підприємства, господарчі товариства (товариства з обмеженою відповідальністю й закриті акціонерні товариства) і сільськогосподарські виробничі кооперативи. У деяких випадках (13,2% досліджених господарств) відбувся поділ підприємства на 2 формування або виділення селянського (фермерського) господарства. У жодному з досліджених підприємств не було випадку виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.

Передача земельних ділянок у приватну власність окремим громадянам за умови збереження колективних форм господарювання роз'єднує суб'єкта власності й суб'єкта господарювання. Оцінка даного явища не може бути однозначної. З розвитком орендних відносин, а надалі - ринку землі така “конфронтація” власників землі й суб'єктів господарювання може мати позитивні наслідки: на тлі конкуренції між орендарями землі (фермерами, колективними підприємствами й т.д.) з'являться передумови для підвищення ефективності використання земельних угідь, росту орендної плати за землю. У той же час відлучення підприємств - господарюючих суб'єктів від власності на землю позбавить їхньої можливості використати землю під заставу. Окремі автори пропонують використати як альтернатива застава врожаю. Така пропозиція, безперечно, заслуговує на увагу, але штучно обмежувати ринок застави землі, що може одержати розвиток із прийняттям закону про іпотеку.

Висновки .Наведений перелік проблем трансформації земельних відносин не є вичерпною, але й він переконує у необхідності визначити концептуальні підходи до здійснення аграрних реформ.

Має бути розроблений механізм захисту господарчих суб'єктів (орендарів) від динамічності землекористування й методичні підходи до обміну земельними ділянками, якщо є погроза порушення цілісності земельного масиву.

Оскільки значна частина земель у найближчі роки залишиться в колективній власності, необхідно підвищити гарантії захисту прав власників земельних часток (паїв). Господарська компанія є самостійною юридичною особою, тому у випадку її банкрутства стягнення по боргових зобов'язаннях не може бути звернене на землю, що перебуває в колективній власності іншої юридичної особи. При цьому за учасниками земельної компанії зберігається право виходу зі своєю земельною часткою. Така організаційна форма в якості має певну перевагу й з погляду ефективного землевпорядження, тому що дозволяє забезпечити поступове вилучення земельних ділянок, з урахуванням побажань їхніх власників відносно передачі в оренду тим або іншим господарюючим суб'єктам.

У країні практично закінчується масова приватизація малих і середніх підприємств. До цього часу вже повинна бути розроблена нова концепція, що враховує особливості приватизації природних або регіональних монополій, а також підприємств –галузей, це обумовлено тим, що від нової концепції до реальних продажів об'єктів або інших форм роздержавлення проходить тривалий час, оскільки необхідно попередньо створити принципово нову правову базу, сформувати нові інститути контролю й регулювання природних монополій.

Технологічна деградація галузі триває й сьогодні. У плані трансформаційного періоду рівень сільськогосподарського виробництва в Україні знизився майже вдвічі.

Систематично здійснюване практично безконтрольне вилучення доходів сфери аграрного комплексу не супроводжується відповідними відрахуваннями в бюджет, що знижує його наповнюваність і стабілізаційну роль для сільського господарства. Кошти від фінансових операцій у місцеві бюджети не надходять, це значить, що на всіх рівнях по вертикалі державного устрою має місце заниження доходів від сільського господарства. У сполученні з постійним диспаритетом цін це визначає неадекватну окупність капіталу в порівнянні з іншими галузями народного господарства. Потрібно конкретні рішення по виходу із ситуації, що створилася, необхідно прийняти заходи щодо зміцнення реального власника й визначити його вирішальний вплив на формування аграрної політики в країні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Амбросов В.А. Трансформационные процессы в аграрной сфере региона // Экономика АПК. – 2001. – №2. – С.66-70.

2. Крищенко К.Э. Роздержавлення власності в умовах України // Фінанси України. – 2003. – №3. – С. 11-21.

3. Саблук П.Т. Фінансові відносини в АПК. – К.: Освіта, 1999. – 275 с.

4. Пугачёв Н., Пугачева Е. реформирование аграрных предприятий достижения и проблемы // Экономика. – №17. – 2003. – С.12-15.

5. Алексеенков В.Е. Организация ассоциации предпринимателей в сельском хозяйстве // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 2001. – №12. – С.18-22.

6. Гайдукский П.И. Организация акционерных и паевых обществ практическое пособие. – К.: УСХИ, 1992. – 211 с.