Сторінка
3

Центральна Азія як зона перетину інтересів конкуруючих держав

Інший американський дослідник, М. Олкотт, розглядаючи ситуацію з визначенням пріорітетів світових лідерів стосовно країн Центральної Азії на початку 1990-х років, відзначав, що „ .Захід вбачав у Росії країну, яка наводитиме порядок в державах Центральної Азії. Однак нафта зіграла свою роль в перегляді політики Заходу на 180 градусів, і держави Центральної Азії стали стратегічно важливими” [13].

Незважаючи на увагу, яку приділяє Захід країнам Центральної Азії, одним з основних чинників економічної, а отже й політичної активності в регіоні є активність самих центральноазійських держав. У цьому контексті особливо важлива проблема модернізації економічних систем. Так, побутує думка, що „до того часу, як Сполученим Штатам можна буде підійти до питання про розумне інвестування, прикаспійським країнам необхідно продавати власні вуглеводневі скарби найбільш ефективним способом. Це підводить нас до питань про трубопроводи та до необхідності розвитку альтернативних експортних трубопроводів для їхньої нафти і газу” [14]. На думку С. Манна, основна проблема полягає в тому, що „в період незалежності всі трубопроводи, передбачені для експорту енергетичних ресурсів з цього регіону, що не має виходу до моря, прокладено з півдня на північ. Після здобуття незалежності ці країни опинилися в складному становищі, оскільки російські підприємства монопольно контролюють транспортування каспійських ресурсів. Саме тому уряд Сполучених Штатів підтримав концепцію спорудження нових трубопроводів як засіб зміцнення цих країн та сприяння їх процвітанню й суверенітету” [15].

Відтак у 2003 – 2004 роках почали здійснюватися проекти з будівництва двох великих нафтогонів: Баку – Тбілісі – Джейхан, яким азербайджанська нафта піде через Грузію в Туреччину до глибоководного середземноморького порту Джейхан, а також газопровід на Шах-Деніз, котрим азербайджанський газ доправлятиметься до турецької мережі.

В контексті міжцивілізаційних процесів у Центральній Азії важливого значення набуває політика Туреччини в цьому регіоні. І сенс її не тільки у прокладанні нафтових та газових магістралей. Відома активна позиція цього регіонального лідера стосовно Азербайджану. Проте, як зазначає М. Лаумулін, „в ряду ісламських гравців у Центральній Азії Туреччина присутня за суто зовнішніми ознаками (хоча внутрішньополітичні тенденції на турецькій політичній сцені не дозволяють виключити того, що в майбутньому цю країну можна буде з повним правом віднести до ісламських держав)” [16].

На нашу думку, якщо глибше розглядати політику Анкари щодо країн Центральної Азії, то можна окреслити два основні критерії:

· по-перше, політика Туреччини в центральноазійському регіоні є частиною стратегії Заходу;

· по-друге, країни Центральної Азії у зовнішній політиці Туреччини розглядаються під кутом зору тюркського фактора (особливо виразно це проглядалося в першій половині 1990-х років).

Отож, підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що в системі міжнародних відносин, яка продовжує формуватися на початку ХХІ століття, країни Центральної Азії стають привабливими об’єктами, за які точитиметься боротьба між США та країнами Заходу, з одного боку, та Росією і Китаєм – з іншого. Слід відзначити також, що ця боротьба ускладнюється економічними чиниками, прив’язкою країн регіону до російських трубопроводів, що обмежує їх незалежність при виборі стратегічних партнерів.

Диверсифікація зовнішньополітичних партнерів центральноазійських країн залежить насамперед від диверсифікації джерел постачання нафти і газу з регіону, що в будь-якому випадку викликатиме спротив Російської Федерації, для якої контроль над нафтогазовим експортом з Центральної Азії означає збереження статусу регіонального лідера.

Водночас, незважаючи на економічні труднощі, за цивілізаційним спрямуванням країни Центральної Азії тяжітимуть до розширення відносин з такими потужними регіональними акторами, як Китай та Індія, з одного боку, та Іран – з іншого.

Література:

1. Грунтовний аналіз політичних систем країн Центральної Азії міститься в статті Л. Беддоеса в англійському журналі „Економіст” 1998 року. Порівнюючи конституційне законодавство країн Центральної Азії з реальною політичною ситемою, яка склалася в цих країнах, дослідник доходить висновку, що всі без винятку країни регіону мають недеморатичні (клептократичні та нестабільні) політичні режими.

2. Beddoes L. M. Central Asia // Economist. - L. - 1998. - Vol. - 346. - N8054.- P. 1.

3. Незважаючи на те, що військова кампанія в Іраку завершилася ще 2003 року, автор вважає, що про активну діяльність світових ТНК з видобутку нафти в цій країні у найближчі роки говорити не випадає. Це пов’язано з нестабільною політичною ситуацією в країні, обумовленою, з одного боку, партизанською війною проти військ американців та їх союзників; релігійними протиріччями між представниками суннітів та шиїтів; з іншого боку – слабкістю іракської еліти, яка виявилася неспроможною прийняти повноту влади в країні з рук американської адміністрації.

4. Брагина Е. Формирование новой экономической общности России и постсоветского пространства // Мировая экономика и международные отношения. - №7.- 2003. - С. 83.

5. Шарапова Севара. Треугольник США – Западная Европа – Россия и Центральна Азия // Центральная Азия и Кавказ. - №1 (25).- 2003.- С. 79.

6. Шплехер Мартин. Экономика и безопасность государств Центральной Азии после 11 сентября 2001 года: скептический взгляд на ситуацию // Центральная Азия и Кавказ. - №1 (25). - 2003.- С. 46.

7. Бажанов Е. Неизбежность многополюсного мира // Международная жизнь. - №8. - 2003. - С. 49.

8. Йдеться про загальну концепцію зовнішньої політики США.

9. Манн С. Решения не должны ущемлять чьих-либо национальных интересов (Международная конференция „Каспий: правовые проблемы” // Международная жизнь. - №4. - 2002.- С. 23.

10. Синха Яшвант. Многополярный мир – наша общая цель // Международная жизнь. - №3. - 2003.- С. 46.

11. Фокин Ю. На пересечении интересов великих держав. Беседа с Президентом Киргизии // Международная жизнь. - №12.- 2002.- С. 38.

12. Шплехер Мартин. Экономика и безопасность государств Центральной Азии после 11 сентября 2001 года: скептический взгляд на ситуацию // Центральная Азия и Кавказ. - №1 (25). - 2003.- С. 48.

13. Russia and Asia. The Emerging Security Agenda. Ed. By G. Chufrin. – Oxford: Oxford University Press. –1999. - P. 139.