Сторінка
9
- сприяння реалізації продукції (послуг) учасників бізнес-інкубаторів;
- створення позитивного іміджу клієнта бізнес-інкубатора;
- організація і проведення тренінгів і курсів перепідготовки;
- організація заходів паблік-рілейшнз з метою визначення ефективності і значення малого бізнесу для розвитку регіону;
- супровід фірм після їхнього виходу з бізнес-інкубаторів.
Українські бізнес-інкубатори здебільшого існують за рахунок фінансування міжнародних донорських організацій, служб працевлаштування населення при держадміністраціях міст і районів, їм надаються приміщення.
Узагальнюючи інформацію, отриману від українських бізнес-інкубаторів, можна відзначити наступні джерела їхнього фінансування:
а) кошти міжнародних фондів, програм грантів і кредитів;
б) кошти зацікавлених міністерств, місцевих адміністрацій, союзів і асоціацій;
в) кошти учасників інкубаторів;
г) кошти спонсорів та інвесторів;
д) кошти комерційних структур і приватних осіб, зацікавлених у роботі бізнесів-інкубаторів.
Серйозною небезпекою для розвитку бізнесів-інкубаторів є і те, що вони неприбуткові організації. У кращому разі вони здатні повернути лише частину витрачених коштів. їхнє завдання в іншому — вивести на орбіту комерційне підприємництво, що даватиме прибуток. Створення мережі бізнес-інкубаторів здатне допомогти формуванню ділового середовища, що стимулює не лише комерційну реалізацію нових ідей, а й формує нове ділове співтовариство.
Технологічні парки
Розвиток науково-технологічних парків, створення територіальних науково-технічних і виробничих систем фахівці пов'язують з великими досягненнями і технологічними вибухами останніх років. їхнє впровадження визначає якісно новий підхід до умов реалізації та забезпечення інноваційних процесів і створення сприятливого середовища, в якому наукові ідеї перетворюються на унікальну науково-технічну продукцію, здійснюють черговий ривок в галузі новітніх технологій.
У закордонній практиці поняття „науково-технологічний парк" використовується як узагальнююче визначення могутньої інноваційної структури. До цієї групи належать дослідницькі центри і парки, інкубатори ідей, наукові парки, інноваційні центри, центри передових технологій, технологічні центри і парки, технологічні поліси. Усі вони становлять основу спеціалізованих інноваційних об'єднань, що створені у провідних індустріальних регіонах світу. В місцевостях, де функціонують технопарки, населення має такі переваги: збільшується можливість зайнятості населення зі збільшенням кількості робочих місць; підвищується забезпечення високоякісними товарами; внаслідок збільшення | доходів зростає рівень життя; підвищується рівень соціального '. середовища і соціального забезпечення; зростає освітній та інтелектуальний рівень населення.
Від створення технопарків, безумовно, виграють підприємницькі структури регіону за рахунок використання прогресивних технологій, впровадження ноу-хау і збільшення обсягів експорту продукції, покрашення зв'язків та полегшення доступу до науково-технічної бази; відкриття можливостей використання інтелектуального потенціалу вузів.
В Україні успішна діяльність наукових парків та інших інноваційних структур у тому чи іншому регіоні, залежить від розвитку в ньому виробничої та соціальної інфраструктури. Вона включає інноваційні банки, наукові і ризиковані фонди, консультаційні та посередницькі фірми й компанії, шо здійснюють функції менеджменту і маркетингу, комерційні центри і спеціальні приміщення для наукомістких фірм, забезпечення громадським харчуванням і умовами для відпочинку, службами сервісу, тобто усе, шо може забезпечити вчених і фахівців, що працюють у парку, усім необхідним для продуктивної роботи та відпочинку.
Досить важливим у діяльності технопарків є науково-методичне й організаційне забезпечення наукових і технологічних проектів, взаємодія державних органів влади, наукових, фінансових і громадських структур, інноваційних центрів та інкубаторів бізнесу.
Усі згадані та інші елементи інфраструктури забезпечують створення середовища, сприятливого для творчої роботи й оперативного впровадження наукових результатів у практику виробництва, що є характерною рисою не тільки технопарків, а й технополісів.
Технологічні поліси
Головними цілями таких структур, як бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки і технополіси, є підтримка і стимулювання інноваційних процесів, створення середовища і сприятливих умов для організації малих і середніх підприємств, становлення нових венчурних колективів, прискорення розробки і впровадження нових технологій, розвиток підприємницької діяльності.
Одним з нових напрямків розвитку підприємницьких структур, за якими майбутнє, є технополіси — організаційні форми об'єднання наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території, з метою об'єднання зусиль і надання могутнього імпульсу для економічного розвитку регіону.
Важливими особливостями технополісів є взаємозв'язане вирішення завдань з модернізації традиційних для даного регіону галузей промисловості і вихід їх на сучасний рівень, вибір наукових напрямків, що можуть бути визначальними для даного технополісу, і можуть забезпечити випереджаючий розвиток виробничої інфраструктури. Але найважливішим є створення сприятливих умов для співробітників, фахівців і жителів тієї місцевості, на промисловій базі якої формується технополіс. Тобто, головним є орієнтація технополісу на задоволення потреб людей, підвищення їхнього життєвого рівня й економічного розквіту регіону.
Особливе місце в програмах створення і розвитку технополісів приділяється університетам і проблемі підготовки кадрів відповідно до високих вимог, шо їх висуває технополіс. Вчені та фахівці університетів, інших навчальних і наукових установ завжди залучаються для розробки основних програм розвитку технополісу, виконують функції консультантів і експертів, здійснюють навчання і перепідготовку кадрів [10, с. 318-321].
Інші реферати на тему «Підприємництво»:
Інтеграційний розвиток підприємства в контексті інституціональної теорії
Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки України за роки незалежності
Стимули і механізми підприємницької діяльності
Види господарських товариств. Договір поставки. Суб’єкт банкрутства
Формування структури капіталу: переваги та недоліки