Сторінка
3

Державне регулювання економіки в умовах ринку, реєстрація та перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, неправомірність угоди між підприємцями

Не розглядається як припинення юридичної особи і її перетворення, тобто зміні організаційно-правової форми, при перетворенні юридична особа як така існує і продовжує свою діяльність, але змінюється її організаційно-правова форма. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю перетворюється на акціонерне товариство, кооператив - на товариство з обмеженою відповідальністю.

3.Неспроможність угоди між підприємцями.

Цивільні права та обов'язки виникають в учасників правовідносин на підставі юридичних фактів — дій або подій. Найпоширенішим юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, змінює чи припиняє їх, є правочии Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних право­відносин і метод цивільного права, як ініціативність. Адже щоб укласти правочин, необхідна ініціатива (бажання, вияв волі) уча­сників правовідносин.

Поняття «правочини» вводиться в дію новим Цивільним коде­ксом України, в якому їм відведено окрему главу. До його прийняття в цивільному праві вживався термін «угода», під яким ро­зуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямо­вані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочину притаманні певні ознаки: 1) правомірність — правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним; законодавець встановив пре­зумпцію (припущення), що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не ви­знаний недійсним у судовому порядку; 2) він завжди спрямова­ний на досягнення певного правового результату (перехід права власності від продавця до покупця, передача права користування майном орендарю і т. ін.); 3) він є вольовою дією — для його вчинення необхідно виявити волю (ініціативу) учасника.

Як юридичний факт, що зумовлює виникнення, зміну чи при­пинення прав та обов'язків, правочин повинен задовольняти пев­ним вимогам, які встановлюються законом. Правочин породжу­ватиме належні юридичні наслідки (ті, яких справді прагнули досягти сторони) лише у тому разі, якщо відповідатиме умовам дійсності. Умовами дійсності є загальні вимоги, визначені зако­ном, додержання яких необхідні для чинності правочину. Такі вимоги закріплені у відповідних статтях ЦКУ. По-перше, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За змістом правочин по­винен відповідати нормам закону і не передбачати дій, якими б порушувалися права та інтереси інших осіб, або ж загальноприй­няті в суспільстві норми поведінки. Так, не може бути укладено правочин, спрямований на заподіяння шкоди іншій особі чи її майну, приниження її честі чи гідності, чи інше порушення пуб­лічного порядку.

і- По-друге, особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхід­ний обсяг цивільної дієздатності. Правочин як юридичний факт породжує цивільні права та обов'язки, тому особа, яка його укла­дає, повинна усвідомлювати значення дій, які вона вчиняє, та їх наслідки,. Відповідно фізична особа правомочна укладати право-чини в межах того обсягу дієздатності, яким вона наділена. Не­повнолітні віком до 14 років, як відомо, не укладають самостійно угод, які виходять за межі дрібних побутових; неповнолітні у віці

від 14 до 18 років укладають такі угоди за згодою законних пред­ставників і т. ін.

По-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Бажання учасника укласти право-чин має бути справжнім і відповідно відображатися в його зовніш­ніх діях (волевиявленні), тобто бажання і зовнішня поведінка повин­ні збігатися. Якщо зовнішня поведінка начебто свідчить про намір укласти угоду (громадянин підписує договір дарування), але внут­рішньої волі, справжнього бажання на вчинення таких дій немає (вони вчиняються під впливом насильства, погрози, обману, помил­ки тощо), то такий правочин може бути в подальшому оспорений в суді і визнаний недійсним. У такому разі сторони будуть зо­бов'язані повернути все, що вони одержували за таким правочином, а в деяких випадках ще й відшкодовувати збитки.

і По-четверте, правочин має вчинятися у формі, встановленій за­коном. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'яз­ково має вчинятися даний вид правочину, то її слід дотримуватися, інакше настають певні негативні наслідки. Зокрема, якщо правочин про неустойку не буде відображено в письмовому документі, то він буде недійсним; якщо договір про купівлю-продаж житлового бу­динку чи квартири не буде укладено у письмовій формі із засвідчу-вальним написом нотаріуса, то він буде недійсним, і т. д. 'І

Взагалі, форма правочинів — це спосіб зовнішнього виявлення волі учасника на їх вчинення, відповідно до якої їх поділяють на ус­ні та письмові. Усна форма правочину означає, що умови його вчи­нення сторони погоджують у процесі безпосереднього спілкування без відображення у відповідних документах. Усно можуть вчиняти­ся правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юри­дичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину, іншою стороною має бути виданий документ, що під­тверджує підставу та суму одержаних коштів.