Сторінка
27

Національна валюта україни та шляхи її стабілізації

Різке зростання ступеня "відкритості" ринкових економічних систем характерно для 80-90-хроків. З одного боку, це розширює доступність фінансових ресурсів, дає можливість здійснювати міжнародні спеціалізацію та розподіл праці, полегшує рух технологій, організаційних інновацій тощо. З іншого - може спричиняти негативні потоки капіталів, посилювати нестабільність національної валюти та виступати чинником імпорту інфляції, а також істотно обмежує самостійність національної економічної політики. Отже, країни з нестабільною економікою постають перед проблемою раціонального поєднання стратегії внутрішньої стабілізації та дестабілізуючого впливу зовнішньоекономічних чинників. Слід зазначити, що уряди НІК у цілому успішно розв'язали цю суперечність, у державах Латинської Америки вона набула значної гостроти. У перехідних економіках цю проблему поки що не вирішено.

Надто швидке "відкриття" національних економік призводить до структурних шоків у ряді галузей, що виявляються неспроможними до швидкої перебудови відповідно до вимог міжнародної конкуренції. Через спад виробництва у цих галузях підвищується потреба в імпорті. Таким чином, структурні зміни у таких економіках відбуваються практично некеровано та часто не відповідають стратегічним інтересам і потребам економічної безпеки. НІК та Японія, що змогли ефективно включитися до світової економічної системи, застосовували стратегію поступового допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації протекціоністських заходів по галузях у поєднанні з активним розвитком експортних виробництв. На відміну від зазначених країн, у Латинській Америці, Центральній та Східній Європі відбулася різка зміна економічної політики від протекціонізму до зовнішньоекономічної лібералізації. Завдяки цьому різко знизився рівень економічної безпеки підприємств, що виявилися неконкурентоспроможними. Тому й виникли значні структурні деформації.

Отже, "відкриття" нестабільної економіки може бути успішним лише у поєднанні з відповідними промисловою та інституційною політиками, що повинні створити необхідну масу ефективно діючих стійких приватних економічних суб'єктів.

У міжнародному русі капіталів наявний значний потенціал нестабільності для малорозвинених країн. На тлі високих процентних ставок у нестабільних економіках зростає небезпека здійснення спекулятивних операцій короткотермінових капіталів, що врешті спричиняють відплив фінансових ресурсів з країни. Як продемонстрував досвід, залучення позичкових капіталів та портфельних інвестицій має сенс, якщо у країні наявна розвинена структура приватних економічних суб'єктів, здатних до ефективного використання отриманих коштів у стратегічних цілях. Як засвідчила практика НІК, прямі інвестиції, що спрямовані насамперед на експортне виробництво, також можуть бути провідником нестабільності, оскільки різко збільшують залежність головних макроекономічних пропорцій та економічної політики від зовнішніх для даної економічної системи чинників.

В Україні внаслідок тривалого економічного спаду (за час реформ втрачено понад половину виробничого потенціалу) суперечність між національною економічною системою та світовою економікою набула особливої гостроти. Фактично політика різкого "відкриття" економіки стала важливою загрозою економічній безпеці, оскільки призвела до зниження конкурентоспроможності українського виробника, витіснення його з внутрішніх ринків, масового залучення короткотермінових іноземних капіталів, використаних на потреби поточного споживання, врешті - до значного обмеження самостійності у проведенні економічної політики держави.

Динамічність структури, набору суб'єктів та об'єктів економічної стратегії звертають увагу на межі ефективності економічної політики держави у ринковій економіці, інакше кажучи, на ступінь регулюючого впливу держави та ті чи інші складові економічної системи, за якого державна економічна політика сприяє підвищенню рівня економічної безпеки. Через те, що ці межі визначаються насамперед здатністю економічної системи до саморегулювання, в умовах нестабільної економіки вони значно змінюються.

Очевидно, що гранична межа державної активності, нижче якої втручання держави недостатньо для забезпечення мінімальних вимог економічної безпеки, утворена необхідністю підтримки ринкового середовища. Отже, держава повинна забезпечувати базові ринкові параметри відповідно до відомих тез про "відмови ринку", контролювати дотримання положень економічного, цивільного та кримінального права, забезпечувати цілісність території тощо.

Визначити верхню межу, за якою економічна політика держави втрачає свою ефективність, перетворюючись на загрозу економічній безпеці, значно важче. Кожна із розглядуваних країн мала власний рівень верхньої межі ефективності економічної стратегії, до того ж зі зміною етапів економічних перетворень ця межа істотно зміщувалася. Високий рівень державного втручання спроможний сприяти швидкій побудові розвиненої структури економічних суб'єктів за невеликий проміжок часу, як у НІК, а також і призвести до значних структурних диспропорцій, як у Латинській Америці. Однак стратегія лібералізації та швидкого відходу держави від методів прямого регулювання економіки у Німеччині та Італії принесла швидкий успіх, а у перехідних економіках викликала глибоку трансформаційну кризу. У перехідних економіках "шокова терапія" була успішною не в усіх країнах, а стратегія поступових змін не обов'язково спричиняла стагнацію.

Проблема меж ефективності економічної політики держави в Україні потребує окремого детального вивчення. За попередньою оцінкою можна констатувати, що через наведену вище деформацію структури економічної стратегії у країні за рядом показників державний вплив знаходиться за нижньою межею ефективності, хоча за рядом напрямів спостерігається надмірне регулювання, що деформує інформаційне поле, "збурює" приватні економічні стратегії і загрожує економічній безпеці України. Таким чином, оскільки інституційний шок призвів до вакууму як державної, так і приватної влади, у країні не використовується повною мірою потенціал, що теоретично має держава у наявних на даний момент межах ефективності.

Отже, досвід нестабільних економік дозволяє зробити висновок про значний вплив структурних чинників на ефективність заходів державної економічної політики. Розвиненість ринкової інфраструктури виявилася критичною для заходів щодо короткотермінової грошово-фінансової стабілізації, а стан інституційної структури - для довготривалої політики технологічної перебудови та зростання.