Сторінка
23

Національна валюта україни та шляхи її стабілізації

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприємств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприємств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значної частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження інвестиційної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня є неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi 1996 року нацiональної валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi.

Як мiра, що має запобiгти необумовленому зростанню заробiтної плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячної iнфляцiї.

3.3. Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти