Сторінка
6
а) відсутність потрібного власного капіталу;
б) відсутність матеріально-технічної бази через слабку фінансову підтримку і недостатнє кредитне забезпечення;
в) дисбаланс у паритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, продукцію рослинництва і тваринництва;
г) недосконалість системи оподаткування спонукає фермерів до бартерних операцій і приховування частини виробленої продукції;
д) недостатньо сформована психологія селян до приватного господарювання;
е) низький рівень організації кооперування фермерів, створення асоціацій;
ж) недосконалість правової захищеності фермерів (селян) від бюрократичного апарату держави та колективних сільськогосподарських підприємств.
Для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств потребують першочергового вирішення такі питання:
з) виділення фермерам земельних площ згідно з діючим законодавством;
і) надання державної підтримки у придбанні техніки, проектуванні і будівництві доріг, мереж електро та водопостачання тощо;
к) своєчасних розрахунків з фермерами за продану державі продукцію з відповідною індексацією;
л) збільшення розмірів фермерських господарств за рахунок оренди земель та кооперування;
м) удосконалення системи оподаткування фермерів;
н) надання фермерам пільгових довгострокових та короткострокових вітчизняних та іноземних валютних кредитів під заставу майна і майбутній урожай для придбання високопродуктивної техніки, придбання племінної худоби, оборотних засобів (добрив, насіння, пестицидів та паливно-мастильних матеріалів);
о) кооперування фермерів у переробці, збуті продукції, постачанні, технічному обслуговуванні тощо;
п) інформаційне забезпечення фермерських господарств;
р) створення системи підготовки і перепідготовки фермерів;
с) організація консультаційних служб для фермерів з технологічних, економічних, юридичних питань;
т) фінансування досліджень з проблем розвитку фермерства.
З масовою організацією фермерських (селянських) господарств аграрна економіка стане антимонопольною та конкурентноздатною. Фермерські господарства спроможні збільшити виробництво і поповнити торгівлю продуктами харчування і тим самим зробити вагомий внесок у вирішення національної продовольчої проблеми. Зрозуміло, високотоварні, конкурентноздатні господарства будуть сформовані за сприятливих умов за певний час, але саме в наш час закладаються економічні, законодавчі, нормативні, організаційні підвалини агро бізнесу.
5 ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО
ГОСПОДАРСТВА
5.1 Аграрні реформи в сільському господарстві
Аграрна реформа є складовою цілісного, комплексного глобального процесу реформування суспільства і економіки держави. У цьому контексті реформування сільського господарства слід розглядати як перманентний і закономірний процес ринкової економіки.
Роль Держави, тобто роль Міністерства аграрної політики, полягає в створенні таких умов, які б забезпечили рівні умови прибуткової діяльності для всіх суб’єктів аграрного ринку. До прийняття довгострокової програми розвитку АПК потрібно:
а) сформувати систему цінового моніторингу на аграрному ринку, який включає поняття збору, аналізу, поширення цінової інформації споживачам на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також науково обґрунтований та реалістичний прогноз формування цін на основні види продовольства на перспективу;
б) сформувати інфраструктуру оптових ринків - товарні біржі, аукціони живої худоби та птиці, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки;
в) сформувати інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості на рівні районної ланки - кооперативні агро торгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки, споживчі товариства, приватні сервісні бізнесові структури;
г) сприяти просуванню сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки, в тому числі через виставки, ярмарки, із залученням потенціалу торгових представницьких місій закордоном, а також мережі Агентства з розвитку агро бізнесу;
д) мобілізувати роботу по гармонізації і сертифікації сільськогосподарської продукції з міжнародними нормами;
е) розробити і прийняти Національну програму з охорони і підвищення родючості ґрунтів, підвищення культури землеробства і впровадження екологічного землеробства;
ж) удосконалити податкову систему по відношенню до сільського господарства;
з) законодавчо забезпечити впровадження кредитування села;
і) налагодити випуск недорогої, малопотужної і маневреної сільськогосподарської техніки;
к) з боку держави забезпечити контроль за якістю виготовлення техніки і запасних частин;
л) відновити і забезпечити розвиток льонарства, хмелярства, картоплярства, розвиток скотарства;
м) навести порядок з меліоративними системами, щоб вони функціонували за призначенням;
н) мобілізувати роботу науково-дослідних установ в плані селекції і генетики;
о) держава повинна компенсувати сільськогосподарським виробникам витрати на технічні роботи з культурами (вапнування, гіпсування, глибоке рихлення меліорованих земель та ін.), а також на придбання елітного насіння і племінного молодняку; враховувати загальносвітові тенденції до укрупнення бізнесу, втому числі і сільськогосподарського.
5.2 Становлення акціонерних форм підприємництва
5.2.1 Переваги та принципи акціонерних форм господарювання
Серед проблем становлення нової організації праці підприємства одне з вагомих місць в АПК належить акціонерним формам. Це цілком зрозуміло, оскільки перехід до повноцінного ринку передусім передбачає створення ринку капіталів. Крім того, саме в межах даних структур в основному здійснюється функціонування економіки провідних капіталістичних країн, рівень яких для України є орієнтиром. Досвід розвинутих західних країн свідчить, що висока ефективність і по суті загальна поширеність акціонерних форм зумовлені такими їх перевагами, як гнучкість та універсальність. Універсальність, зокрема, створює можливість для вирішення нібито протилежних за характером завдань - стимулювання приватного економічного інтересу і його суспільного контролю, що не під силу іншим формам господарювання.
Процес акціонування як економічна форма на сучасному етапі реформи також знаходиться в стадії становлення і потребує чітко визначених передумов.
У розвинутих країнах цей інститут пройшов тривалу еволюцію, починаючи з XV ст. І тільки в другій половині XIX ст. почали формуватися передумови, що зумовлювали високу ефективність акціонерних формувань. Це - високо індустріальне виробництво, наявність ринку капіталів, професійний менеджмент, механізм обмеженої відповідальності, дійовий контроль власників за адміністрацією, ділова етика, належний соціокультурний фактор та ін.