Сторінка
1

Інтеграція України до ЄС та проблеми конкурентоспроможності вітчизняних підприємств

За радянської доби велося змагання між заходом та сходом в галузі ідеології, яке на теперішній час перемістилося у сферу економіки. Тобто, конкурентоспроможність, як чинник ефективного функціонування сучасної економіки, виступає однією з форм державного регулювання ринкових відносин.

Процеси приватизації та роздержавлення, які тривають в Україні, сприяють зростанню конкурентоспроможності товарів національного виробництва. Про переваги конкурентоспроможного ринку перед ринком монополізованим державою свідчать факти економічного зростання в країнах Європейського Союзу. В Україні багато галузей залишаються монополізованими державою, а тому поширеною є практика зловживання монопольним становищем.

Міжнародний досвід свідчить, що статус лідера у світовій економіці, у культурному та соціальному розвитку досягають лише ті країни, які спроможні забезпечити світову якість продукції та послуг. Це створює їх виробникам конкурентні переваги, а споживачам – комфортні умови життя. Саме тому у провідних країнах світу проблеми якості постійно знаходяться у фокусі економічних інтересів держави, громадського суспільства і пересічних громадян [1, с.191].

Європейська інтеграція і членство в ЄС є стратегічною метою України. Адже це є найкращим способом реалізації національних інтересів – побудови економічно розвинутої і демократичної держава, зміцненню позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки.

Сьогодні Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. З населенням 370 млн. осіб, що складає менш ніж 7% населення світу та територію близько 2,4% площі земної кулі, на його долю припадає 41,4% світового товарного експорту та 39,8% товарного імпорту, 42,8% світового експорту послуг та 41,9% обсягу їх імпорту. Тому для будь якої країни співробітництво з Європейським союзом означає можливість отримати істотні економічні переваги, які сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення [2, с.417].

Аналіз конкурентних позицій України засвідчує досить низький її рейтинг у світовому економічному середовищі, що не відповідає наявним ресурсам та потенційним конкурентним можливостям країни. В Україні відсутня чітко сформована стратегія підвищення конкурентоспроможності, не створено економічне середовище, яке б сприяло ефективній конкуренції та давало б можливість підприємцям досягти успіху за рівних умов [3, с.99].

Розробка та реалізація державної стратегії підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва потребує ґрунтовних досліджень і розробки та впровадження практичних заходів. Перш за все потрібні зміни в баченні проблем конкуренції державою. Тобто створення такої промислової політики незалежної держави, яка б відповідала умовам ринку, вимогам інтегрування в світову економічну систему, реалізовувала національні інтереси. Метою промислової політики на етапі інтеграції України до ЄС повинна стати підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Міжнародне співтовариство на сьогодні виробило ряд умов та правил, дотримання яких дає змогу не тільки приєднатися до світового ринку, але й конкурувати на умовах рівного партнерства на ринках інших країн. Це інструмент для підвищення ефективності економіки та створення сприятливих умов розвитку технічного та наукового прогресу, який сприяє придбанню товарів та послуг і водночас захищає права споживача.

Заходи по підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва слід зосередити в першу чергу на таких напрямках:

узгодження конкурентної політики з вимогами законодавства та правовим полем взагалі;

прискорення оптимізації структури форм власності та формування прошарку дрібних та середніх власників;

удосконалення регулювання діяльності суб’єктів монополій та створення сприятливого економічного середовища для всіх суб’єктів економічних відносин;

шляхом вдосконалення податкового законодавства, активізації виробничої та інвестиційної діяльності, стимулювання процесів фінансово-промислової інтеграції;

на базі ефективного використання географічних та національних конкурентних переваг України, розробка державної стратегії підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва;

державна обґрунтована підтримка галузей і виробництв, які можуть підвищити свою конкурентоспроможність не пізніше середньострокового періоду та мають перспективи економічного розвитку.

До останнього часу в Україні була відсутня чітка послідовна скоординована політики, яка б стимулювала виробників підвищувати якість продукції. Багато в чому це пояснюється тим, що на підприємствах України недостатньо кваліфікованих мало менеджерів, спеціалістів, фахівців, які володіли б необхідними знаннями у сфері управління якістю. Поряд з цим досвід окремих підприємств, які мають високі досягнення у сфері якості продукції, не поширюється через відсутність ефективної системи інформаційного забезпечення.

Така ситуація вимагала зміни у ставленні держави до проблеми якості вітчизняної продукції. І такі зміни відбулися. 23 лютого 2001 року вийшов Указ Президента України №113 “Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції”, доповнений через півроку конкретним планом першочергових заходів, затверджених Розпорядженням №462-р Кабінету Міністрів України 26 вересня 2001 року. [7, с.2].

Важливим етапом розвитку національної системи технічного регулювання торгівлі стало прийняття Програми інтеграції України до Європейського союзу, схваленої Указом Президента №1072 від 14 вересня 2000 року. Програма передбачає реалізацію цілої низки заходів з приведення вітчизняного законодавства у сфері технічного регулювання до європейських норм та правил. [6, с.2]. Конкретизація цілей та заходів Програми знайшла своє відображення у щорічних Планах дій, Планах роботи з адаптації, а також у заходах Держстандарту. Згідно Програми в довгостроковій перспективі, тобто до 2007 року, необхідно впровадити в українське законодавство понад 100 європейських директив та 8,5 тис. європейських стандартів.