Сторінка
3

Заробітна плата

Кількісна сторона міри праці має два виміри: відпрацьований час і створений продукт. Якісна характеристика міри праці ґрунтується на врахуванні двох груп чинників- постійних і змінних.

Постійними чинниками якості праці є її складність і умови, рівень кваліфікації, ступінь відповідальності працівників. Серед постійних чинників особливе місце належить складності праці та рівню кваліфікації (пов’язана зі складністю праці) працівника.

Важливим постійним чинником якості праці є врахування її умов. Вони являють собою сукупність умов, що характеризують, з одного боку, саме цей вид праці, а з іншого- зовнішнє середовище, виробничу обстановку, в якій відбувається праця. Є легкі й важкі роботи. Слід урахувати шкідливі умови виробництва.

Постійні чинники якості праці знаходять відображення у тарифній системі, враховуються в тарифних ставках.

До змінних чинників якості праці відносять творчу ініціативу працівника, особливу оперативність у виконанні виробничих завдань, сумлінність виконання робіт тощо. Вони безпосередньо не пов’язані з вартістю робочої сили, а враховуються у „ціні праці”- тарифах і посадових окладах. В оплаті праці змінні чинники відображаються в преміюванні праці: працівник заслуговує премії за працю більш високої якості.

Організації заробітної плати властивості певні принципи.

1. оплата праці найманого працівника залежно від його особистого вкладу, кількості і якості витраченої праці. Кількість праці вимірюється тривалістю робочого часу в годинах, днях або обсягом затрат праці в одиницю часу.

2. надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці і визначенні її розміру. Величина заробітної плати за фактично виконану норму праці (роботу) не повинна обмежуватися, водночас вона не може бути нижчою від установленої державою мінімальної заробітної плати.

3. Співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт і умов праці, її престижності. Складніша, кваліфікованіша праця оплачується вище за просту, малокваліфіковану. Це сприяє не тільки зростанню продуктивності праці, а й заінтересованості працівників у підвищенні кваліфікації.

4. Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції.

5. Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають забезпечувати просте відтворення робочої сили працівниками різної кваліфікації. У сучасній економічній системі України розрізняють державне та тарифно-договірне регулювання заробітної плати.

6. Посилення соціального захисту працівників. Рівень оплати праці повинен бути таким, щоб забезпечував нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації.

7. Ясність і простота. Зв'язок між результатами праці і заробітною платою має бути простим і ясним, зрозумілим кожному працівникові.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства.

Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурних підрозділах.

Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися разом із проведенням загальної соціально- економічної (структурної, податкової) політики

Важливими складовими організації заробітної плати є її форми, які забезпечують зв’язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними та колективними). Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Заробітна плата існує у двох основних формах: відрядній і по часовій. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша- кількості виробленої продукції, друга- кількості відпрацьованого часу.

Почасова заробітна плата означає оплату тимчасово відчуженої власності на робочу силу, а також оплату вартості й ціни робочої сили на відносини між найманою працею й капіталом з приводу їхньої власності, вартості ціни, оплати, з одного боку, та частково результативності праці з другого,впродовж певного періоду. Погодинна ставка заробітної плати (Зг) розраховується діленням установленої величини заробітної плати (за день, тиждень, місяць- Зп) на нормативну кількість годин праці (відповідно за день, тиждень, місяць- Г):

Зг= Зп/Г

Приклад. Посадовий оклад працівника- 200 грн. Робочих днів у звітному місяці- 25, фактично відпрацьовано робітником- 21 день. Середній заробіток- 8 грн. (200 грн. /25). Сума погодинного заробітку- 168. (8 грн. . 21)

Почасова заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Вигода від застосування такої форми заробітної плати для підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє лише підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

Останні 20-30 років почасова заробітна плата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США та Франції та до 60% промислових робітників Великобританії та Німеччини.

Застосування почасової оплати праці потребує:

• точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

• правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційного рівня виконуваних робіт;

• розроблення й правильного застосування обґрунтованих норм виробітку, (часу) нормованих завдань, норм обслуговування і нормативів чисельності.

Зауважимо, що на сучасних підприємствах праця робітників з почасовою оплатою має нормуватися й оцінюватися на основі показників, які враховують результати їхньої праці. Такими показниками можуть бути:

• нормовані (виробничі) завдання, які визначають кожному почасовику обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

• планові норми або завдання щодо випуску продукції бригадою, дільницею, цехом;

• норми праці, які можуть бути установлені як ступінь виконання