Сторінка
1

Заробітна плата

В С Т У П

Заробітна плата для більшості домогосподарств є найважливішою ціною в економіці; це єдине (або головне) джерело прибутку. На справді, біля ¾ національного доходу складає заробітна плата.

Оплата праці - це об”єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці працюючих. Це не дохід, а витрата підприємства на відтворення трудових ресурсів на суспільно необхідному рівні.

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання.

Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства.

Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Заробітна плата робітників підприємств на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Також заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством. На 01.04.05 мінімальна заробітна плата становить 292 грн.

В умовах ринкової економіки заробітна плата є перетвореною формою вартості робочої сили (або ціною товару „робоча сила”), формою розподілу за результатами праці та об”єктом конкуренції на ринку праці.

Вартість робочої сили виступає як вартість життєвих засобів. При цьому сума життєвих засобів має бути достатньою для того, щоб підтримувати стан нормальної життєдіяльності працівника.

Власник робочої сили- людина смертна. Для того щоб на ринку праці завжди була робоча сила, її продавець повинен мати сім”ю, дітей. Інакше кажучи, має постійно йти природний процес відтворення робочої сили. Сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, містить і життєві засоби таких заступників, тобто дітей робітника, які згодом стають на ринку праці власниками товару „робоча сила”.

Вартість робочої сили не є сталою величиною. Вона змінюється разом із зміною вартості життєвих засобів, тобто зі зміною величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Отже, вартість робочої сили залежить від продуктивності праці в галузях, де виробляються життєві засоби.

На вартість робочої сили впливають умови праці, і перш за все ті, які небезпечні для життя носія робочої сили або є тяжкими для її здійснення. Посилена затрата праці передбачає посилення заміщення.

Теорії заробітної плати

Вперше заробітну плату як ціну праці визначив основоположник класичної політичної економії в Англії економіст У.Петті ще у XVI ст. Її величина, на його думку, визначається необхідними засобами для існування робітника, тобто забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Низька заробітна плата гарантує одержання прибутку капіталістами, здійснення нагромадження, а зрештою – конкурентно спроможність. Аналогічно сутність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас основою заробітної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і виховання дітей, а її нижчою межою фізичний мінімум. Крім цього, величина зарплати визначається нормами споживання, що склались, традиціями, культурним рівнем, боротьбою робітників та співвідношення сил між ними і капіталістами.

Дотримуючись таких поглядів, Д. Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна- це вартість певної суми життєвих засобів необхідних як для утримання робітнків, продовження їхнього роду і, певною мірою, для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо природньої під впливом природнього руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю.

Видатний англійський дослідник виділяв також номінальну заробітну плату як грошовий вираз ціни праці і реальну заробітну плату як її натуральний вираз.

Томас Мальтус доводив, що в силу тиску зростання населення на рівень заробітної плати, остання визначається мінімальною вартістю засобів існування робітника, визначає рівень заробітної плати, але сам мінімум в різних країнах може суттєво відрізнятися. Зокрема, Мальтус наводить такий приклад: якщо в Англії основу харчування робітників складає пшениця, то в ірландії – картопля; але ринкова ціна пшениці вища від ринкової ціни картоплі, тому заробітна плата англійського робітника вища ніж ірландського, а результатом є „ірландські халупи і лахміття”

У середині XIX ст. теорію заробітної плати як мінімум засобів існування пітримував А.Тюрго. Німецький соціаліст Ф.Лассаль назвав її теорією залізного закону заробітної плати і стверджував, що цей закон не буде діяти тільки за умов ліквідації системи найманої праці. Для цього він пропонував робітникам організовувати виробничі асоціації, у яких самі робітники повинні бути власниками застосованих ними засобів виробництва. П.Самуельсон вважає марксистську теорію заробітної плати лише іншою версією залізного закону заробітної плати, що слід розцінювати як навмисне спотворення поглядів Карла Маркса, особливо з огляду на те, що останній різко критикував концепцію Ф.Лассаля.

На відміну всіх представників класичної політичної економії, які розуміли під заробітною платою плату за працю, К. Маркс трактує заробітну плату найманого робітника результатом обміну останнього із капіталістом за робочу силу, а не за працю. „Характерною особливістю капіталістичної доби, - підкреслював Маркс, - є той факт, що робоча сила для самого робітника приймає форму належного йому товару”.

К.Марс вважав, що праця не може ні продаватися ні бути товаром, бо: по- перше, працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі- продажу. Адже праця- це процес свідомої, доцільної діяльності людей, у якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей або робочу силу. По- друге, якщо припустити, що робітник продає працю і отримує за неї певний еквівалент, то тоді стає незрозумілим, Вітки береться додатковий продукт. По- третє, праця немає вартості.

За переконанням К. Маркса, реальна заробітна плата „ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці” і навіть профспілки, на які могли б розраховувати робітники, за умов вільної конкуренції не можуть скільки – небуть серйозно змінити таку ситуацію.