Сторінка
1
Відомо низку вад, властивих великій рогатій худобі: “гра язиком” (гіперкінез язика), самовисисання молока або висисання його в інших корів. Іще в середині 19 століття німецькі фермери звернули увагу на “гру язиком”, а в літературі стали вперше з’являтися описи цього важкопояснюваного явища, яке нагадує прикус у коней. Уперше цю ваду описав R.Willeron (1857). Процес, за його спостереженням, проходив так: тварина розкриває рот, витягує шию, піднімає голову і перекидає язик з одного боку рота на другий, захоплюючи при цьому повітря. Багато фермерів і учених вважали, що це не що інше, як безневинна звичка, якій дали оригінальну назву “Zundespielen”, що в перекладі означало “гра язиком”. При більш ретельному спостереженні за тваринами скотарі стали переконуватися в тому, що це не безневинне, а надто шкідливе явище. На їх думку, в основі захворювань верхніх дихальних шляхів, тимпанії, зниження продуктивності, виснаження тварин головною причиною є “гра язиком”. Ця звичка часто зустрічається серед великої рогатої худоби в Південній Німеччині і Швеції. У Гессені вона охоплювала цілі стада, а в місцях з добрими випасами це явище майже не спостерігали. За спостереженнями, більшість тварин, які “грають язиком”, мають або мали в своєму родоводі предків з цією вадою. Нині для німецьких ветеринарних лікарів не є секретом, що одним із передвісників вітамінно-мінерального голодування є “гра язиком”, а тварини, які тривалий час мали цю ваду, частіше за інших захворюють катаром верхніх дихальних шляхів. Зарубіжні ветеринарні спеціалісти вважають, що виснаження, кіфоз (викривлення хребта догори), тимпанії передшлунків, коліки, гіпертрофії шийних м’язів є наслідком “гри язиком”. Вони також вважають, що втрата тваринами апетиту, зниження продуктивності також можуть бути викликані цією вадою. У колишньому Радянському Союзі на цю ваду звернули увагу тільки в другій половині минулого століття, коли почали будувати великі комплекси, де утримували тварин у великій кількості на обмежених площах. Тварини там були позбавлені активного моціону і випасів. Було помічено: якщо ця звичка з’влялася в однієї тварини, ця вада швидко поширювалася серед худоби, утримуваної в даному приміщенні. Уперше хірургічне втручання при цій ваді застосував у 1921 році німецький хірург V.Ctrub, а в 1927 році Гребкер прооперував за методом Штрубе 120 тварин. У цієї худоби, за даними автора, надалі цю ваду не спостерігали. Для того, щоб виконати хірургічне лікування тварини з цією вадою, її фіксують у стоячому положенні і для знеболювання внутрішньовенно ін’єктують ветранквіл (0,5 мл на 100 кг маси тварини). У ротову порожнину вставляють зівник. Помічник витягує язик тварини вправо, натягуючи при цьому подвійну вуздечку. Хірург за допомогою спеціальних щипців вводить у вуздечку незамкнуте дротяне кільце Штрубе (діаметр дроту, з якого виготовлене кільце, — 2 мм). Після операції ця вада зникає у більшості тварин. Такий метод, хоча і є паліативним, набув за кордоном широкого поширення і вважається найефективнішим. Самовисисання або взаємне видоювання також зустрічаються доволі часто і наносять значний економічний збиток господарствам. Так, за даними автора, одна корова-сисунка наносить господарству за рік економічний збиток у 437,8 грн. На жаль, слід відмітити, що в нашій країні це питання не отримало належної уваги, хоча вада досить поширена серед худоби. У кожному господарстві є корови з цим недоліком. За безприв’язного утримання кількість тварин з цією вадою особливо збільшується. Доярки відмічають, що у корів-сисунів молочна продуктивність дуже низька. За нашими даними, в багатьох господарствах України виявляють від 2 до 4,3% корів-сисунів, 69,6% з яких — первістки. У низці зарубіжних господарств ця вада охоплює більш 25% поголів’я стада. Встановлено, що самовисисання молока або висисання його в інших корів (“донорів”) призводить до гормонального розладу, порушення статевих циклів. У корів-сисунів розвивається тимпанія, мастити, фізіологічні розлади секреції молока, які супроводжуються паталогічними змінами молока та інфікуванням молочної залози. Взаємне видоювання зустрічається частіше, ніж самовисисання. Нами установлено, що корови в 71,4% випадків видоюють одних і тих самих “донорів” і значно рідше — інших тварин стада. Причини цього негативного явища не вивчені і нині. Виникнення вади самовисисання молока і висисання його в інших тварин, мабуть, пов’язане з вирощуванням телиць і нетелей. Дана вада частіше зустрічається в тих господарствах, у яких телят утримують у групових клітках по 10—15 голів до 15-денного віку. Молоко випоюють швидко із сосок, які мають збільшені (порівняно з нормою) отвори. У результаті цього рефлекс ссання у телят не повністю задовольняється. Цю потребу вони задовольняють за рахунок ссання в інших тварин вушних раковин, пупка, складок шкіри, препуціального мішка, мошонки, що призводить до вироблення стійкого ссального рефлексу. У раціонах годівлі телиць, нетелей і корів у низці господарств відмічається дефіцит поживних речовин, макро- і мікроелементів, вітамінів, у результаті чого у тварин розвивається алотриофагія (“лизуха”), спотворення смаку і апетиту, що також сприяє розвитку цієї вади. На наш погляд, важливе значення має і те, що годують тварин не одночасно, а також пізніше починають привчати телят до грубих, концентрованих і соковитих кормів. Поряд з цим у розвитку
Завантажити реферат