Сторінка
2

Аграрна політика держави потребує кардинальних змін

— Можливо, не сама влада, а певні посадовці .

— Безумовно, але з боку бізнесу дії таких посадовців ототожнюються, на жаль, з діями всієї влади. І потім це створює дуже поганий імідж владі, якій бізнес не довіряє, а як наслідок — ми маємо великі проблеми з інвестуванням. До того ж, коли уряд відправили у відставку і цю звістку повідомили учасникам економічного форуму, на якому, до речі, мав бути Президент України, то в аудиторії були оплески, а половина людей навіть встала з місць. Це свідчить про те, що бізнесове середовище не сприймало політику, яку здійснювала влада, передусім у напрямі вдосконалення системи оподаткування. Особливо це болюче для АПК.

— Ваше ставлення до створення Аграрного фонду, який досить активно розпочав свою діяльність на зерновому ринку?

— Така інституція має право на існування, тому що головна мета Аграрного фонду — створення інструменту, який сприятиме стабілізації цін на основні види агропродукції на внутрішньому ринку. Фонд передбачає спрямування коштів на здешевлення страхування, деякі дії щодо удосконалення роботи біржового ринку, здійснення інтервенцій для стабілізації цін на зерно, цукор, м’ясо та іншу продукцію. Власне ідею закладено в структуру непогану, але методи, які використовує Аграрний фонд, є дещо сумнівними. Наприклад, щодо зерна. Україна завжди виробляє його більше, ніж споживає, тож у такому разі потрібно вилучати зайве зерно з ринку за вищими цінами, створюючи інтервенційний фонд. Наступного року знову отримаємо високий урожай і знову накопичуватимемо зерно. Така ситуація повторюється дев’ять разів упродовж десяти років. А щоб впливати на ринок, треба закуповувати зерна близько 20% від валового обсягу. І уявіть собі, якщо за останні 5 років Україна в середньому збирала 37 млн т зерна, то 20% це — 7 млн т. Отже, за дев’ять років ми накопичимо зерна в 1,5 раза більше, ніж збираємо щороку, — 63 млн т! Куди ми його подінемо? Спалимо, утилізуємо? Адже продати це зерно на ринку неможливо, бо матимемо зворотний ефект — впадуть ціни. І незалежно від того, куди ми продаватимемо ці запаси, — на експорт чи на внутрішній ринок — ми створимо великі проблеми. Тому цей механізм не є придатним для умов зернового ринку України. Треба шукати інші механізми, а їх дуже багато. В ідеалі нам потрібно створювати ф’ючерсний ринок і давати можливість виробникам продукції на рік уперед прогнозувати свою діяльність і вирощувати ту культуру, яка, згідно з ф’ючерсними котируваннями, може бути нійбільш перспективною і принести найбільший прибуток, до того ж, можна буде страхувати ціну й уникати збитків. Це ідеальна схема, яка працює в США та інших країнах. Поки її немає — треба використовувати інші методи підтримки цін і запроваджувати інтервенції на ринку. Це можуть бути прямі доплати, заставні закупівлі, за яких держава максимально повинна покривати витрати за зберігання такого зерна та одержання під нього кредитів сільгоспвиробниками. В наших умовах інтервенції найефективнішими були б на ринку цукру. І це треба робити Аграрному фонду.

— Але навіщо було створювати структуру, яка нині дублює дії Держкомрезерву та ДАК “Хліб України”, які, до речі, на противагу Агрофонду, мають власні потужності для зберігання та переробки зерна?

— У розвинутих країнах є державні регулятори товарних ринків, і не йдеться окремо про аграрний фонд, який властивий тільки АПК, йдеться про всі товарні ринки: пальне, цемент, продукти харчування тощо. Є державний регулятор, який впливає в основному на ринок через механізми, притаманні біржовій торгівлі, ф’ючерсному ринку. Вони контролюють великі товарні потоки і не адмініструють ціни, а здійснюють інші заходи. Приміром, субсидують певну продукцію, щоб стимулювати збільшення її виробництва, або встановлюють додаткове оподаткування на продукцію, яку перевиробляють, або вводять обмеження щодо імпорту чи експорту залежно від потреби. Такими методами вони впливають на ринок, стабілізуючи його.

Ми не маємо такого регулятора. Не створили його, бо не вистачає досвіду та розуміння такої моделі розвитку ринку. Цю пробему буде розв’язано з часом, тому створення Аграрного фонду можна розглядати як перехідний етап. Але, підкреслюю, на жаль, ті люди, які створювали цей фонд, знову ж таки вдалися до методів адміністрування. Вони спрямували свої зусилля не на формування правил гри на ринку, а, навпаки, — на втягування держави в цей бізнес, демонстрували, що держава є найбільш потужним гравцем на ринку. З таких позицій не можна виходити, тому що держава й уряд ніколи не повинні бути гравцями на ринку, бо там працюють приватні суб’єкти господарювання. Ми вже проходили етапи розвитку, коли держава грала на ринку, не скасовуючи державне замовлення на зерно та забороняючи приватизацію хлібопекарських підприємств. Ми пам’ятаємо черги за хлібом, а в асортименті магазинів ніколи не було більше трьох видів хліба, та й того вистачало лише до обіду. Тільки після проведення приватизації, за короткий проміжок часу, було врегульовано цей сегмент ринку. Держава відійшла — і ситуація стабілізувалася. Так і в інших галузях відбуваються певні зрушення, коли держава дає приватним структурам займатися бізнесом. Бізнес — це не справа органів державної влади.

— І все ж, керівництво ДАК “Хліб України” заявляє, що витіснятиме зернотрейдерів з ринку, вони одержують бюджетні кошти та банківські кредити — і це при тому, що компанія має великі борги .

— Я вам скажу, що ДАК “Хліб України” та Держкомрезерв — це найбільша проблема, яка нині існує в державі. Ці дві структури настільки шкодять і АПК зокрема, і суспільству в цілому, що навіть уявити важко. Дивно, що політики, не розуміючи цього, посилаючись на якусь потребу, підтримують ці структури, щороку субсидуючи їх та списуючи їм борги й збитки, яких у них уже близько 1 млрд грн. Сумарно це ті податки, які сплачують всі приватні суб’єкти, пов’язані з аграрним бізнесом та торгівлею. Вони сплачують 1 млрд грн податків, а ці гроші, замість того, щоб направляти на розбудову економіки, йдуть на покриття збитків Держрезерву та ДАКу. До цього можна додати ще й корупцію. Але найбільше лихо, що ці структури дестабілізують ринок. Вони його не стимулюють, не гармонізують, а завдають великої шкоди, створюючи ризики, які не контролює приватний власник.