Сторінка
2

Кормовиробництво на Півдні України

Збільшення площ під пожнивними посівами

Останніми роками у хліборобів Півдня склалася думка, а іноді й переконання, що пожнивні посіви в цій зоні через зміну клімату приречені на невдачу. На нашу ж думку, з такими висновками поспішати не варто. Навпаки, вересень за останні 10 років 7 разів забезпечувався вологою краще за середні багаторічні показники. Та ще й як краще! Багаторічні спостереження свідчать, що у вересні в одеській зоні за нормою випадає 30–32 мм опадів. Проте у 1995, 1996, 2000, 2001, 2003 роках і пересічно за останні 10 років менше ніж 60 мм опадів у цей місяць не випадало. Це ж практично подвійна норма! Ось тому в другій декаді серпня в непересушений вирівняний грунт висівають гірчицю білу, а наприкінці серпня — на початку вересня можна сіяти редьку олійну і кормову капусту.

Пожнивні посіви гірчиці, виконані нами в серпні 2002 року, дали змогу скошувати її зелену масу на корм у Саратському та Овідіопольському районах до 1 грудня. Період продуктивного використання цієї культури становив близько 35 днів. У дещо інших погодних умовах 2003 року пожнивні посіви гірчиці сорту Талісман повторили в Білгород-Дністровському і Біляєвському районах. Культуру висіяли наприкінці посушливого серпня 2003 року суцільним посівом і широкорядно. У результаті до середини жовтня одержали чудовий зелений корм для худоби (рис. 2), за врожайності зеленої маси 145–188 ц/га. Досвід показує, що пожнивні посіви доцільно планувати так, щоб вони змогли забезпечити на корову 1,5–2 т зеленої маси. Не слід відмовлятися від пожнивної кукурудзи і її смугових посівів із хрестоцвітими.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що пожнивні посіви вигідні з таких причин:

- вони забезпечують подовження терміну годівлі тварин зеленими кормами на 30–40 днів, заощаджують до 12–15% зимових консервованих кормів, створюють істотний запас вітамінів в організмі (печінці) корів у період, що часто збігається із серединою і кінцем вагітності;

- рослини скошують на корм у ранні фази їхнього розвитку разом з вегетуючими бур’янами, що забезпечує біологічне очищення від них полів і зменшує застосування дорогих гербіцидів;

- якщо культури через погодні умови не досягають укісної стиглості, то травостій переводять під випас або заорюють як сидеральне зелене добриво, що виключає ризик марнування коштів.

Отже, економічно доцільно збільшити площі під пожнивними кормовими культурами з розрахунку 0,12–0,14 га на дійну корову.

Розширення практики ремонту багаторічних посівів восени та навесні

“Залишковий принцип”, практикований багатьма господарствами Півдня України щодо польового кормовиробництва, породив згубну практику: використовувати багаторічні трави надто тривалий час: 4–5, а то й 7 років. Урожайність таких посівів та якість корму вкрай низькі. Адже нерідкими є випадки випадання люцерни на другий-третій рік використання. Для стабілізації ситуації доцільно виконати осінній ремонт багаторічних бобових трав злаковим компонентом перед роком заорювання. Для цього використовують те саме дрібнонасінне зеленоукісне жито. Його підсівають у багаторічні посіви після останнього скошування трав з розрахунку 60–80 кг/га. Така операція дає змогу одержати наступного року один, але доволі повноцінний за якістю і максимальний за врожайністю укіс злако-бобової сумішки. Після цього збагачену масу пожнивних решток заорюють і готують грунт під озимі.

Весняні ремонти багаторічних трав неефективні. Проте ремонтувати озимі злако-бобові і злако-хрестоцвіті сумішки можна і навіть потрібно, якщо їх погана перезимівля призвела до появи небажаних “лисин” на кормовому полі. Як це робиться за допомогою гірчиці, ми вже описали. Додамо, що для цього придатні редька олійна, озимий та яровий ріпак.

Чіткий поділ продовольчого і фуражного клинів

Виконання цієї умови — один з головних чинників стабілізації фуражного запасу господарства, а отже, і стабілізації кормовиробництва в цілому. Зерно пшениці, ячменю, вівса, кукурудзи є дифункціональним: воно іде як на харчові, так і на кормові цілі. Щодо цих культур тварини є — серйозними конкурентами людині. Тому в неврожайні на зерно роки воно цілком іде на харчові цілі, і в кормовому фуражному балансі спостерігається провал. Так, наприклад, сталося у 2003 році. Всі убогі пшеничні намолоти були перероблені на продовольство, а неврожай ячменю позбавив тваринників головного фуражного резерву.

Передбачити такі катаклізми неможливо, а от протистояти їм можна. Для цього слід розділити харчову й кормову складові зернового озимого та ярого клинів. Головна умова цього поділу — розширення асортименту зернових культур за рахунок використання їхніх специфічних видів і сортів, ідеально пристосованих до описаних параметрів мінливого клімату. На нашу думку, до таких належать сучасні сорти гібридних зернових озимих: тритикале, житниця (R-6), зернокормова пшениця (гібрид озимої пшениці й пирію повзучого). З ярих — зернове тритикале і сориз (сорго рисозерне — гібрид сорго і диких різновидів рису). Варто звернути увагу і на пізньостиглі ярі — просо і чумизу (дрібнозерне просо). Таке сполучення зазначених культур із зерном кукурудзи, та навіть і без нього, може стати стабільним зернофуражним базисом південного регіону.

Аргументів на користь застосування такого сполучення культур кілька. Перший і найголовніший — усі вони максимально стійкі до посушливих умов Півдня України.

Другий — гібридна сила зазначених рослин дає змогу підвищувати їхній зерновий урожай на 20–45% порівняно з вихідними формами за інших рівних умов. Це знижує собівартість зернофуражу, а отже, і кормового раціону в 1,2–1,4 раза.

Третій — усі гібридні культури характеризуються підвищеною концентрацією білка — пересічно на 10–15% порівняно з вихідними формами, а це ще істотна економія на білкових кормових добавках. Причому нижчі смакові характеристики описаних культур і трохи знижена перетравність їхніх поживних речовин без особливих додаткових витрат перекриваються добавками сучасних кормових ферментних препаратів.

Четвертий — практично всі пропоновані тут фуражні культури мають подвійне, потрійне, а отже, — універсальне кормове призначення. Ми доволі переконливо показали вище, як тритикале можна використовувати на зелений корм і зерно. Чумизу, крім зернового призначення, часто використовують для одержання високоякісного сіна. Просяна солома має найбільшу поживність серед решти злакових видів, а сориз — відмінну ремонтантну здатність, що дає змогу збирати стигле зерно вже тоді, коли стебло ще доволі зелене і придатне для готування сіна й силосування.