Сторінка
1

Китайська зернова полiтика на роздорiжжi

“Схiд — справа тонка”, як казав товариш Сухов. Китай — тема делiкатна. З одного боку, — комунiстичний режим, тотальний контроль за економiкою та думками громадян, з iншого боку,— стале економiчне зростання, вирiшення проблеми продовольчої безпеки (в планi забезпечення населення харчами за прийнятними цiнами), реформи, якi дозволили Китаю вступити до Всесвiтньої торговельної органiзацiї (вступ намiчено на кiнець цього року). Hам видався цiкавим аналiз американських фахiвцiв стосовно змiн у зерновiй полiтицi Китаю. Особливо цiкаво порiвняти цi змiни з вiтчизняними програмами “Зерно України”. Політика середини 1990-х рокiв на нарощування виробництва зерна Iсторично питання виробництва достатньої кiлькостi зерна для забезпечення величезного населення Китаю мало найвищий державний прiоритет. Сорокарiчна полiтика на нарощування виробництва зерна була вдосконалена наприкiнцi 1970-х рокiв за рахунок селекцiї, розширення мелiорованих площ, застосування агрохiмiкатiв та iнших ресурсiв, аграрної реформи. Сумарне виробництво кукурудзи, пшеницi та рису (три найважливiшi зерновi культури Китаю) зросло з приблизно 100 млн тонн пiсля катастрофiчного дефiциту зерна на початку 1960-х рокiв до 200 млн тонн наприкiнцi 1970-х рокiв насамперед за рахунок розширення посiвних площ i застосування ручної працi. Пiсля запровадження ринкових реформ у 1978 роцi виробництво зерна почало зростати швидше. Проте на початку 1990-х рокiв зростання виробництва зерна зупинилося і стали зростати цiни на продукти харчування, почав виникати дефiцит зерна в деяких регiонах, оскiльки частина орної землi передавалася пiд розширення мiст на узбережжi. Для послаблення проблеми продовольчої безпеки та нарощування виробництва зерна уряд у 1994—1995 роках започаткував полiтику “зернового кошика”: пiдвищив закупiвельнi цiни i зобов’язав мiсцеву владу забезпечити мiнiмальний рiвень виробництва та резервiв. Як наслiдок, сумарне виробництво пшеницi, кукурудзи та рису зросло з 322 млн тонн у 1994/1995 МР до 375 млн тонн у 1996/1997 МР. Високий рiвень виробництва залишався i в 1999 роцi. Полiтика “зернового кошика” вiдбивала традицiйний урядовий пiдхiд до вирiшення продовольчої полiтики шляхом встановлення квот i регулювання постачання ресурсiв для гарантування виробництва зерна, достатнього для забезпечення продовольчих потреб населення. Цей вiдступ вiд ринкової полiтики початку 1990-х рокiв забезпечив нарощування виробництва зерна, оскiльки селяни почали надавати йому перевагу перед iншими культурами. Проте зростання виробництва зерна у 1970 80-х роках забезпечувалося зростанням продуктивностi та ефективностi виробництва, оскiльки ринковi стимули забезпечували кращий розподiл ресурсiв. Полiтика “зернового кошика”, пiдкрiплена сприятливими погодними умовами та iмпортом, призвела до ситуацiї, коли кiлькiсть зерна перевищила можливостi його переробки. Ситуацiю погiршив масивний iмпорт зерна 1994—95 рокiв. Справжнi запаси зерна в Китаї залишаються невiдомими, оскiльки данi про них засекреченi. Проте, за оцiнками експертiв, на кiнець 2000 року вони сягали 500 млн тонн. Зростання виробництва зерна наприкiнцi 1990-х рокiв збіглося з уповiльненням зростання його споживання. Попит на зерно стабiлiзувався в 1990-х роках, коли зростання доходiв населення дало змогу його частинi збiльшити витрати на споживання м’яса, риби, фруктiв, овочiв i харчових олiй за рахунок скорочення споживання виробiв iз зерна. Згiдно iз китайською статистикою, домашнє споживання зерна на душу населення (рису та пшеницi) мiж 1990 i 2000 роками скоротилося на 13%, тодi як населення збiльшилося за цей час на 11%. Частково зменшення домашнього споживання зерна можна пояснити збiльшенням його споживання у виглядi кiнцевої продукцiї та в закладах харчування, проте загальна тенденцiя щодо споживання продовольчого зерна вказує на спад. Що стосується розрахункiв на душу населення, виробництво рису та пшеницi зменшилося до 186 кг у 1994 роцi (до запровадження полiтики “зернового кошика”), але стрiмко зросло до 213 кг у 1997 роцi. Водночас, згiдно з дослiдженнями витрат китайських родин, домашнє споживання на душу населення падало. Це свiдчить про те, що протягом 1990-х рокiв зростала рiзниця мiж обсягами виробництва та споживання. (Цi цифри не вiдбивають точно баланс попиту/пропозицiї, оскiльки не враховують торгiвлю зерном, виготовлення кормiв, промислове використання та споживання виробiв iз зерна поза домом.) У цьому сенсi спад виробництва в 2000 роцi видається необхiдною корекцiєю попиту/пропозицiї. Виробництво рису та пшеницi на душу населення скоротилося з 200 до 183 кг мiж 1999 та 2000 роками, а домашнє споживання — з 32 до 15 кг. Велика пропозицiя зерна та скасування гарантованих квот закупiвлi деяких видiв низькоякiсної пшеницi та рису призвели до падiння цiн в 1999 та 2000 роках, розохочуючи селян вирощувати пшеницю. Багато селян переключилися на вирощування бавовнику, олiйних культур, овочiв, фруктiв, розведення риби в ставках. Упродовж 1999—2001 років уряд зосередився на скороченнi своїх величезних запасiв зерна. Саме через це, наприклад, Китай за допомогою урядових субсидiй експортував протягом 1999/2000 МР рекордний обсяг кукурудзи — приблизно 10 млн тонн, — i якраз тодi, коли врожай кукурудзи серйозно постраждав унаслідок посухи. Є ознаки того, що, незважаючи на деяке скорочення запасiв, вони в 2001 роцi залишаться великими. Рух вiд кiлькостi до якостi Нині китайськi борошномели та пекарi шукають зерно певної якостi, на яке зростає попит серед заможних верств населення. Пшениця має бути придатною для випiкання хлiбобулочних виробiв, виробництва локшини швидкого приготування. Пекарi вимагають пшеницю з високим вмiстом бiлка та клейковини, тодi як кондитерам потрiбна пшениця з низьким вмiстом бiлка. Бiльша частина вироблюваної в Китаї пшеницi перебуває мiж цими двома крайнощами. Рис має бути високої якостi з цiлком визначеними смаком, текстурою та злипанням у процесі приготування. Часто попит на високоякiснi пшеницю та рис задовольняється за рахунок iмпорту. Хоча останнiми роками Китай був нетто-експортером рису, мешканцi Пiвденного Китаю надають перевагу якiсному ароматному рису, iмпортованому переважно з Таїланду. Борошномели готовi сплачувати надбавки за iмпортовану якiсну пшеницю для задоволення потреб пекарської промисловостi, яка нині переживає бум. Деякi типи iмпортованої пшеницi останнiми роками залишалися повнiстю недоступними, оскiльки уряд утримував дуже малi iмпортнi квоти з метою зменшення своїх надлишкових запасiв зерна. Китай обмежує iмпорт зерна адмiнiстрати